Збори відбулися 25 червня 1906 р., у залі Народної Авдиторії

І. Початок і програма зборів

Пів до першої години дня член-фундатор Ф.Матушевський роспочав збори і оповістив, що члени-фундатори запросили в члени товариства окремими запросинами мало не 150 чоловік у Київі й поза Київом. На підставі §26-го Статуту товариства ті з запрошених, які заплатять членську вкладку (§11), будуть признані дійсними членами товариства.

Запис показав, що до зборів записалося до 100 членів, а од решти відповідь ще не наспіла. Прибуло ж на збори 56 членів.

Після цього Ф.Матушевський запропонував обрати голову зборів.

Обрано головою – Б.Грінченка, секретарями: Ю.Квасницького та В.Козловського.

Подякувавши за честь, Голова привітав зібраних такими словами:

“Нема потреби говорити тут про вагу культурно-просвітних товариств взагалі. Треба зазначити тільки два пункти, які роблять заснування нашого товариства особливо важним. Перше, – що ми починаємо свою діяльність у той час, коли на арену історії виступають робочі маси, як діяльні, а не пасивні творці нового життя. Роль просвітніх інституцій, які даватимуть освіту, знання цим масам, які запомагатимуть їм виробляти опертий на наукових фактах світогляд, мусить бути величезна.

Другий пункт – той, що товариство наше повстає у Київі, тому осередкові, звідкіля почалося наше культурне життя. Був час, коли з сього міста хвилі просвіти, хвилі розумового життя розливалися не тільки на всю Україну, але й на всю східну Європу, зачипаючи й західню. Настало потому лихоліття, Київ занепав, але ж і після того він завсіди зоставався для нашого народу тим духовним центром, до якого поверталися наші очі, куди поривалося серце кожного на нашій землі. Наступає час, коли ми зможемо вернути нашому культурному центрові те сяйво культурної поваги, яка одна тільки дає нації право на місце серед інших націй. І се накладає на наше товариство велику й дорогу нам, але й важну повинність. Стоючи перед нею, вітаю вас з першими зборами першого українського культурно-просвітного товариства в серці України – в Київі”.

Після цієї промови Голова повідомив, що члени-фундатори обміркували питання про ті справи, до яких зараз треба взятися товариству. Статут визначає для товариства широку діяльність, але відразу почати робити все те, на що право дає статут, було б неможливим. Через те члени-фундатори установили, які справи, на їх думку, треба було б зараз поставити на чергу. Голова читає реєстр чергових справ:

1. Видавництво.

2. Бібліотека “Просвіти”.

3. Ширення бібліотек, складених на основі нормальних каталогів.

4. Учебна інституція з українською викладовою мовою.

5. Збірання грошей на пам’ятник Шевченкові.

6. Організація філій “Просвіти”.

7. Організація роботи в товаристві по комісіях.

8. Кватира для товариства.

На перші два пункти є окремі доклади.

ІІ. Бібліотека “Просвіти”.

Слово дається С.Шеметові, що виступає з докладом про бібліотеку “Просвіти”.

Він доводить, що власної бібліотеки треба “Просвіті”, щоб було на чому виховуватися вкраїнській інтелігенції, було з чого добувати потрібне знання. Тільки тоді українська інтелігенція з такої нікчемної, якою вона є тепер, зробиться добре озброєним просвітнім військом, що робитиме культурно-просвітну роботу для рідного народу. До бібліотеки треба зібрати книжки всіма мовами і з усіх одділів науки й красного письменства, але поперед усього треба подбати про український одділ, який має складатися з книжок українською мовою та з книжок усякими мовами про Україну.

Питання це викликає довгі суперечки.

Проти думки докладу выступили В.Винниченко, А.Жук, Єремієв та інші.

Те, що вони говорили, зіходилося до двох пунктів:

а) Бібліотека повинна служити не інтелігенції, а робітникам, бо тільки вони є підвалиною національного і соціального визволення народу.

б) Нема ніякої потреби дбати спеціально про український відділ, бо українських книжок мало і вони не можуть дати читачам нічого путящого. А.Жук доводить, що не буде ніякої користи з того, що “постягають усякий хлам з Женев та зо Львовів”. Українська література складається з таких оповіданнів, як от “Як ковбаса та чарка” і з неї через те не може бути ніякої користи. Треба популярної соціал-демократичної літератури.

В промовах С.Шемета, Л.Драгоманової, М.Левицького, Б.Ярошевського, Ф.Матушевського, М.Грушевського, В.Павленка та інших виявляється інший погляд. Стоячи за те, щоб бібліотека “Просвіти” мала найкращі книги світової літератури, вони показують на неминучу потребу з’організувати добрий український одділ: Київ досить багатий книжками, тут можна знайти для власної просвіти чи наукової роботи книги всякими мовами і з усіх одділів письменства; але що до українознавства, то книжок або нема, або дуже трудно їх добути. Яка ж можлива робота для культури, для просвіти рідного народу, коли нема матеріалів, на яких опірається та праця? Б.Ярошевський в довгій промові показує, що сказані тут слова А.Жука проти українського письменства є найкращий довід за те, щоб з’організувати укаїнський одділ у бібліотеці: у той час, як європейська наука вже зацікавилася українською літературою й наукою, ми в Київі й не знаємо, бо якби знали, то говорили б інакше.

Голова становить загальне питання:

Чи бажають збори завести бібліотеку “Просвіти”? Більшістю всіх голосів проти одного збори постановляють завести її.

Голова читає ту резолюцію про бібліотеку, яку запропонували члени-фундатори:

1. Бібліотека складається з книжок та періодичних виданнів усіма мовами і зо всіх одділів науки й красного письменства.

2. Поперед усього мусить бути організований український одділ, що складатиметься: а) з книжок писаних українською мовою та б) з книжок про Україну всякими мовами. Коли буде призначено на бібліотеку які гроші, то поперед усього витрачити їх на цей одділ.

3. Не рішаючи попереду питання про те, як користуватися з бібліотеки: чи на місці тільки, чи й давати книги додому, збори доручають Раді поки що завести бібліотеку з читальнею з тим, щоб користуватися з неї на місці.

В.Винниченко вносить свою пропозицію заміста пунктів 1 та 2 пропозиції членів-фундаторів: Бібліотека складається з книжок усякими мовами і з усіх одділів.

Голосують пропозицію членів–фундаторів: пункт 1 принято одногласно; пункт 2 принято всіма голосами проти 4-х.

В.Винниченко заявляє, що збори приняли 1-й пункт пропозиції фундаторів, – значить се вони приняли його, В.Винниченка, пропозицію, яка ідентична з цим пунктом, то тим самим пункт 2-й одпадає.

Голова каже, що таке вияснення зараз принятої постанови суперечить цій постанові.

В.Винниченко обстоює на йому і вимагає поставити це на голосування.

Голосують знову обидва пункти вкупі і приймають їх знову більшістю всіх проти чотирьох.

В.Винниченко настоює, щоб його пропозицію голосувати. Збори постановляють: не голосувати.

3-й пункт пропозиції членів-фундаторів прийнято одногласно.

А.Жук вносить пропозицію: Не заводити зараз бібліотеки, а просто передплачувати газети й книжки, яких буде треба.

Голова пояснює, що ця пропозиція суперечить тільки що принятій постанові, і через те він вагається становити її на голосування.

А.Жук вимагає цього і хоче доводити, через що сю пропозицію треба голосувати.

Зважаючи на те, що діла ще багато, а часу мало, Голова, бажаючи обминути довгі суперечки, становить пропозицію А.Жука на голосування, і збори відкидають її всіма голосами проти двох.

ІІІ. Видавництво.

Б.Грінченко промовляє з приручення членів-фундаторів про видавництво. Доводить, що хоч у нас і є такі гарні народні видавництва, як “Вік”, або петербурзького “Благотворительного Общества”, але ж того, що вони видають, не вистачає за для потреби 26 милійонів українського народу. Неминуче треба й “Просвіті” стати до тієї ж роботи. Як видно з 1-го пункту Статуту “Просвіти”, вона є товариством безпартійним, тільки просвітно-культурним, такий же характер мусять мати й її видання, коли б було інакше, це значило б, що “Просвіта” стала б партійною організацією, перестала б бути тим, чим бути мусить. А коли так, то видання політичного й економічного змісту мають бути характеру теоретично-наукового, а не агітаційного. Всі одділи науки й Красного Письменства мусять мати місце в виданнях “Просвіти”, але на перший план треба поставити поки що те, чого у нас нема і чого нам тепер дуже треба, а саме: книжок з українознавства. Ми досі не маємо навіть популярної історії рідного народу, навіть граматики своєї мови. Велика потреба також у шкільних підручниках і дитячих книжках. Не можна з цим дожидатися поки дадуть нам школу. Нам школу дадуть тільки тоді, коли ми сами її візьмемо, тобто: поскладаємо і надрукуємо підручники і почнемо по їх учити. Сказавши коротко про план видавництва, він зазначає, що дехто з сьогочасних членів “Просвіти” уже зібрав на видавництво жертв до 200 рублів і ці гроші певне й будуть передані “Просвіті”. Після того він читає проект постанови, який виробили члени-фундатори:

1. В основу видавництва повинна бути положена думка, що “Товариство Просвіта” є товариство просвітно-культурне і безпартійне і такими повинні бути його видання.

2. Першою видавницькою справою Товариства повинно бути: дати в дешевих виданнях літературу для народніх мас.

3. Книжки повинні бути зо всіх одділів науки і красного письменства; але найбільше треба подбати про книжки з українознавства, про шкільні підручники і дитячі книжки; видання політичного і економічного змісту мають бути характеру теоретично-наукового, інформаційного і ні в якому разі не партійно-агітаційного.

4. Загальні збори приручають Раді організувати на згаданих основах видавницьку справу, зібравши за для того спеціальну комісію під керуванням одного з членів Ради. Комісія ця повинна зараз же почати видання тих книжок, які підходять під програму видавництва і вже написані, але разом з тим виробити систематичний реєстр тем, на які треба поскладати нові книжки і подбати, щоб ті книжки були написані.

З приводу цього повстають довгі розмови, в яких члени виразно поділяються на дві течії.

В.Винниченко, А.Жук, Єремієв доводять, що видавництво не може бути агітаційним, бо інформація раз-у-раз переходить в агітацію. Шкільних підручників нам треба буде тільки тоді, як буде українська школа, а тепер ні. Та й не діло “Просвіти” видавати підручники, – хай се роблять книгарі. Культура не в тому, щоб складати і вчити шкільні підручники. Тепер перебудовується політичне життя. Мусимо давати підручники не для дітей, а для дорослих – політичні книжки характеру партійного і агітаційного, пропозиція ж членів-фундаторів усе зводить на шкільні підручники.

Голова пояснює, що в пропозиції членів-фундаторів такого нема. Пропонується видавати книги зо всіх одділів науки і красного письменства, – значить і політичні. Коли підкреслено українознавство і шкільні підручники, то тільки через те, що нам ні по чому освічувати свій народ і доводити його до національної свідомості.

Після цього М.Левицький, Ф.Матушевський, І.Стешенко, М.Грушевський, С.Шемет доводили, що партійними видання бути не можуть, бо тоді “Просвіта” стане органом якоїсь партії, – значить всім, хто до тієї партії не належить, довелось би покинути товариство. Тоді не треба було заводити культурно-просвітного товариства, але заложити партійну організацію. Звичайно, більшости членів буде відбиватися на виданнях товариства, але одно діло вести виданнями політичну агітацію за якусь партію, а друге – подавати відомості про саму ту партію. “Просвіта” може, наприклад, знайомити читачів своїх з програмами, поглядами й діяльністю партій, але на цьому й спинятися, – це буде література інформаційна, а користуватися з неї, як і зо всякої іншої, з метою агітаційною, – то вже діло тієї, чи сієї партії. Політичній літературі треба надавати велику вагу, але не меншу для нашого часу має й така річ, як українська історія, географія, або шкільні підручники. Поки наш народ не буде національно-свідомий, доти він не зуміє добре обстоювати свої національні права. Діло “Просвіти” дбати про просвіту, – як же се видання підручників, що дають ту просвіту, може бути не її ділом? Тільки маючи в руках підручники доб’ємося своєї школи. Тепер уже є сім’ї в яких батьки хочуть учити дітей рідною мовою, але не мають по чому, і мусять калічити дитячу голову чужомовною наукою. Зрештою незрозуміло, через що оборонці політичної літератури так повстають проти підручників: політичної літератури ніхто не відкидає і підручники її не виключають; говориться тільки про те, щоб зробити роботу в “Просвіті” можливою для людей усіх партій. Тим часом д[обродії] Винниченко й Жук становлять справу так, щоб люде всіх партій робили тільки те, що звелить їм та партія, до якої д[обродії] Жук і Винниченко прихилні.

Голова становить пропозицію членів–фундаторів на голосування.

Пункти 1-й та 2-й збори приймають одногласно. Пункт 3-й приймають більшістю 33 голосів проти 11. В.Винниченко і А.Жук вносять до цього пункту поправки в дусі їх попередніх доводів. Збори одкидають їх.

Пункт 4-й прийнято одногласно.

ІV. Инші доручення Раді.

На пропозицію членів-фундаторів зроблено ще такі постанови:

а) Школа. Збори одногласно постановили:

Доручити шкільній комісії виробити проект ученої інституції з українською викладовою мовою, яку (інституцію) могла б завести “Просвіта”.

б) Народні бібліотеки. Збори одногласно постановили:

Зважаючи на те, що треба “Просвіті” заводити народні бібліотеки, доручити Раді: а) виробити кілька нормальних каталогів народніх бібліотек на всякі ціни; б) складати по таких каталогах бібліотеки і продавати їх, коли будуть замовляння; в) виробити інструкцію – як треба заводити народні бібліотеки “Просвіти”.

в) Пам’ятник Шевченкові. Збори одноголосно постановили:

доручити Раді приймати гроші на пам’ятник Т. Шевченкові у Київі і подбати, щоб зібрано було грошей як найбільше.

V Організація філій і комісій “Просвіти”

а) Філії. Загальні збори доручають Раді: виробити інструкцію – як заводити філії “Просвіти” і в яких відносинах вони мають бути з центром Товариства.

б) Комісії. Члени-фундатори пропонують: Завести чотирі комісії: видавничу, бібліотечну, шкільно-лекціонну і артистичну. Збори приймають се одногласно і обмірковують як повинні організуватися й працювати сі комісії. Після дебатів, до яких ставали д[обродії] С.Шемет, А.Жук, К.Михальчук, І.Стешенко та інші, постановлено:

1. Кожен член “Просвіти” може записатися до якої хоче комісії у того члена Ради, якому се приручить Рада; опріч того й сама Рада може закликати членів до комісії. (Прийнято одноголосно)

2. Голову комісії вибірає сама комісія з своїх членів. Увага. Збори приручають Раді разом з комісіями установити на який саме час вибірається голова. (Принято всіма проти одного)

3. Комісія працює самостійно, але виконання її постанов не може бути без згоди Ради. (Всіма проти одного).

VI. Кватира.

Збори доручили Раді найняти для Товариства кватиру.

VII. Вибори членів Ради.

Голова подає до уваги, що §17 “Статуту” Товариства вимагає, щоб що-року половина членів Ради виходила і замісто тих, що вийшли, вибіралися нові. Товариство починає свою діяльність у половині року. Він пропонує зборам признати: а) що рік для Ради рахується з 1-го січня до 1-го січня; б) що півріччя 1906-го року треба рахувати Раді за рік і таким робом перша половина членів мусить вийти з Ради до 1 січня 1907 р.

Збори одноголосно приймають се.

Голова становить питання: як мають одбуватися вибори членів Ради. Після дебатів постановлено: Вибірати членів Ради записками. На кожній записці має бути написано 11 прізвищ: 8 радників і три кандидати до їх. Вибраними вважаються ті, хто має абсолютну більшість голосів; ті 8 чоловік, які одержали більше голосів, стають радниками, останні кандидатами до їх.

Після цього наступили вибори. Голосувало сорок сім членів. Рахунок поданих голосів показав, що найбільше голосів мали:

Модест Левицький – 46.

Лариса Косачівна – 46.

Борис Грінченко – 45.

Сергій Єфремов – 44.

Сергій Шемет – 38.

Ольга Косачівна – 33.

Володимир Дордуковський – 32.

Володимир Степанківський – 30.

Осип Юркевич – 29.

Андрій Яковлев – 28.

Володимир Винниченко – 23.

Кирило Стеценко – 23.

Збори признали перших вісім вибраних членами Ради, О.Юркевича та А.Яковлева – кандидатами до їх. Що ж до В.Винниченка та К.Стеценка – постановлено не переголосовувати їх, а рішити справу жеребком. Вийнято прізвище В.Винниченка і його признано кандидатом на радника.

VIII. Привітання.

Після виборів постановлено було, на пропозицію М.Левицького, послати привітання українському посольському клубові і прийнято такий текст: “Перші загальні збори Товариства “Просвіти” у Київі, заснованого в пам’ять Т.Шевченка, вітають український посольський клуб і бажають сили на боротьбу за волю політичну, економічну і національну”.

А.Жук вносить пропозицію, щоб цього привітання не посилати, а послати привітання загальнороссійській робітничий фракції Державної Думи.

Голова поясняє, що першу половину пропозиції д[обродія] Жука він поставити на голосування не може, бо це суперечило б зараз зробленій постанові. Другу ж, про те, щоб послати привітання загально-россійській робітничій фракції Державної Думи, становить на голосування.

Збори одкидають пропозицію А.Жука.

Після цього, в 5 ½ годин вечора, голова оповістив перші збори Товариства скінченними.

Увага. Перші збори одержали привітання, але не можна було їх прочитати на зборах, бо частина їх прийшла тільки над вечір, а ще частина аж на другий день.

Бюро української парламентської групи прислало телеграму: “Рідна українська просвіта найміцніша підвалина української автономії. Нехай же ширяться по всій Україні просвітні товариства, стаючи джерелом освіти і свідомости для рідного народу. Вітаємо київську “Просвіту”, вітаємо нове культурне життя України”.

Уманці, також в телеграмі кажуть: “Щиро вітаємо товариство, сердечно бажаємо широкого розвою його діяльності”. Прийшли також привітання од багатьох людей, що були запрошені в члени товариства. Між ними посол до Державної Думи А.Вязлов бажає товариству “широкої праці не тільки на Київщині, але й по всій автономній Україні”.

Голова зборів Б.Грінченко [підпис]
С.Шемет [підпис]
А.Корчевскій [підпис]
В.Дордуковський [підпис]