Павло Гай-Нижник

Народний Рух України

Народний Рух України (НРУ, Рух) створений як політична партія 10–12 грудня 1993 р. на 1-му етапі V Всеукраїнських зборів Руху на основі однойменної громадсько-політичної організації (Народний Рух України за перебудову – до жовтня 1990 р.; Народний Рух України – з жовтня 1990 р.), що була зареєстрована Радою Міністрів УРСР 9 лютого 1990 р. Зареєстрований Міністерством юстиції України як політична партія 1 лютого 1993 р. (реєстраційний номер 391).

Перший голова партії – В.Чорновіл. Статутні органи: Всеукраїнські збори Руху (з’їзд), центральний провід, політична рада, центральна контрольно-ревізійна комісія. Місцезнаходження керівних органів – м.Київ.

Витоки організаційної праці щодо створення НРУ сягають жовтня 1988 р., коли на екологічному семінарі у Спілці письменників України письменник Ф.Бурлачка у своєму виступі вкотре висловив думку щодо створення Народного фронту України на зразок аналогічних неформальних об’єднань, які виникли у Прибалтиці та інших регіонах СРСР. Невдовзі при партійному комітеті (КПРС) Спілки письменників Ук-раїни сформувалася ініціативна група сприяння перебудові. Водночас подібна група виникла й в Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка АН УРСР, і незабаром на партійних зборах у цьому Інституті було прийнято рішення про об’єднання обох груп та розробку документів зі створення Народного фронту України. Організаційну роботу очолили І.Драч та В.Брюховецький. Згодом була досягнута домовленість про те, що нове громадське об’єднання буде мати назву Народний Рух України (НРУ).

16 лютого 1989 р. у газеті «Літературна Україна» був опублікований проект програми Народного Руху України за перебудову (НРУ), який набув великого суспільно-політичного резонансу. Організаційно НРУ за перебудову оформився на І (Установчих) Всеукраїнських зборах у м.Києві 8–10 вересня 1989 р., на яких було обговорено різноманітні аспекти політичного, соціально-економічного, міжетнічного життя в Україні, дано оцінку ряду знакових для українського народу подій історичного минуло-го та йшлося про перспективи майбутнього державотворчого життя, ухвалено програму і статут, а також обрано керівні органи НРУ (головою організації було обрано І.Драча). У статуті головною метою своєї діяльності НРУ визначав «побудову в Україні демократичного й гуманного суспільства, в якому буде досягнуто справжнього народовладдя, добробуту народу і умов для гідного життя людини, відродження та всебічного розвитку української нації, забезпечення національно-культурних потреб усіх етнічних груп республіки і перетворення республіки у дійсно суверенну Українську державу». Досить швидко НРУ став найпотужнішою політичною опозиційною силою в УРСР і вже 9 лютого 1990 р. його статут було зареєстровано Постановою Ради Міністрів УРСР.

8 березня 1990 р., у проміжку між І та ІІ турами виборів до Верховної Ради УРСР, на шпальтах «Літературної України» з’явилася заява «До членів Руху та до всіх громадян України» (відома також як «звернення 23-х»), автори якої закликали «негайно провести позачерговий з’їзд НРУ, на якому виробити концепцію Руху та його діяльності як політичної партії». Однак уже наприкінці березня IV сесія великої ради Руху, що відбулася у м.Хусті, відхилила ідею перетворення НРУ у партію. У відповідь І.Драч і Д.Павличко заявили про намір створити Демократичну партію України. З того часу фактично розпочався тривалий процес дроблення Народного Руху України.

Чисельність активістів та прихильників НРУ влітку 1990 р., за даними обкомів КПУ, сягнула 110 тис. чол., хоча керівництво Народного Руху України називало цифру значно більшу – 450 тис. осіб.

25–28 жовтня 1990 р. у м. Києві відбулися ІІ Всеукраїнські збори Руху. На зборах у перший день були присутніми 2 тис. 125 делегатів (всього обрано – 2 тис. 294). Основна кількість делегатів (56,7%) була з Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської областей і м.Києва. Найчисленніша делегація прибула з Львівської області – 21,4% учасників зборів. Вони представляли більш як 40 різних політичних та громадських організацій республіки. Делегатами зборів були 418 народних депутатів різних рівнів, у т.ч. 5 – СРСР, 18 – УРСР, 117 – обласних, 215 – міських та 108 – районних рад. Гостями – представники посольств США та Канади у м.Москві, консульств Болгарії, Німеччини, Польщі, Румунії, Угорщини, Франції, Чехословаччини у м.Києві, громадсько-політичних організацій із усіх республік СРСР та ряду зарубіжних країн, численна діаспора. Вітальну телеграму зборам надіслав Л.Валенса. Вона була зачитана депутатом сейму В.Мокрим.

Збори внесли принципові зміни у програму організації. На відміну від І зборів НРУ, ІІ збори мали яскраво виражене антикомуністичне спрямування. На них Рух відверто і остаточно оформився як антикомуністична, опозиційна КПРС організація. НРУ зробив висновок, що «виживання народу перебуває в прямій залежності від того, буде чи не буде Україна незалежною державою». Відтак з програми НРУ зникли згадки про «соціалізм» й було заборонено перебування у лавах організації членів партій, керівні органи яких знаходилися поза межами України, та уведено вимогу «націоналізації награбованого міністерствами майна», повернення цінностей, що належать Україні.

Зі статуту НРУ було виключено 10 статей і до 15 внесено зміни. З назви організації вилучено слова «за перебудову», по-новому сформульовано мету Руху: відновлення державної незалежності України, створення парламентськими методами демократичної держави. Передбачалося асоціативне членство у Русі, об’єднання в ньому всіх опозиційних до КПРС організацій на терені України, виконання Рухом функцій загальнонаціональної опозиції. Була створена нова ланка керівництва Рухом – політрада, а також перейменовано президію Руху у центральний провід (за зразком ОУН). Найближчою метою проголошувалися позачергові вибори до рад народних депутатів усіх рівнів на демократичній, багатопартійній основі, а кінцевою метою – «побудова суверенної демократичної Української Держави». Головою НРУ було переобрано І.Драча.

1 грудня 1990 р. велика рада НРУ у своїй ухвалі про політичну ситуацію в Україні закликала створити у Верховній Раді УРСР опозиційну комуністичному режимові Народну Раду та звернулася до народних депутатів СРСР від України виступити проти прийняття нового Союзного договору. Велика рада НРУ також закликала своїх активістів та громадян вдатися до масових акцій непокори і вимагати звільнення з ув’язнення С.Хмари, а також вказала політичній раді Руху та секретаріатові на необхідність координації дій з демократичними структурами сусідніх республік у напрямі протидії прийняттю Союзного договору. 28 лютого 1991 р. у своїй ухвалі щодо Всесоюзного референдуму 17 березня 1991 р. стосовно збереження СРСР центральний провід НРУ назвав його антиконституційним і закликав голосувати проти усіх питань, занесених до бюлетеня.

На перших президентських виборах в Україні 1991 р. кандидат від НРУ В.Чорновіл здобув 23,27% голосів виборців і посів друге місце (перше – Л.Кравчук). Рух заявив про перехід в опозицію до нової влади.

28 лютого – 1 березня 1992 р. у м. Києві відбулися ІІІ Всеукраїнські збори Руху. На зборах були обрані співголови НРУ – І.Драч (згодом фак-тично вийшов із Руху), М.Горинь (у червні 1992 р. склав повноваження співголови у зв’язку з обранням його головою УРП) та В.Чорновіл. НРУ заявив про свою опозицію до режиму. У січні 1992 р. НРУ пройшов перереєстрацію Мін’юстом України у зв’язку з принциповими змінами програми та статуту.

4–6 грудня 1992 р. у м.Києві відбулися ІV Всеукраїнські збори Руху, на яких фактично розпочався процес перетворення НРУ на політичну партію. Збори абсолютною більшістю голосів прийняли рішення про перетворення НРУ на «незалежну громадсько-політичну організацію». 1 лютого 1993 р. Міністерство юстиції України зареєструвало НРУ як політичну партію. Її першим головою став В.Чорновіл.

10–12 грудня 1993 р. у м.Києві відбувся 1-й етап V Всеукраїнських зборів Руху, де НРУ було проголошено політичною партією. Це рішення було затверджено на 2-му етапі зборів (16–17 квітня 1994 р.).

На президентських виборах 1994 р. НРУ не висував власного кандидата, проте взяв участь у виборах до Верховної Ради України й отримав 5,9% депутатських місць. VІ Всеукраїнські збори Руху, що відбулися 15–17 грудня 1995 р., підвели підсумки виборів 1994 р.

На VІІ Всеукраїнських зборах Руху (м.Київ, 28–29 жовтня 1997 р.) партія проголосила про початок підготовки до парламентських виборів 1998 р. На самих виборах до Верховної Ради України 1998 р. НРУ у багатомандатному загальнодержавному виборчому округу висунув 224 кандидати (зареєстровані ЦВК 12 грудня 1997 р.). За підсумками виборів партія здобула 9,4021% голосів виборців й, відповідно, – 32 депутатські мандати. У одномандатних виборчих округах Рух висунув 193 кандидати у народні депутати України, з яких 14 було обрано народними депутатами. Загалом у Верховній Раді України ІІІ скликання 9,4% депутатів були членами Руху, а до складу фракції Народного Руху України увійшло 48 народних депутатів. 30 травня 1998 р. відбулися VІІІ Всеукраїнські збори Руху, на яких аналізувалися підсумки виборів до Верховної Ради України.

13–14 грудня 1998 р. на ІХ Всеукраїнських зборах Руху (1-й етап) у м.Києві було обговорено кандидатури можливих представників Руху на президентських виборах 1999 р.: Г.Удовенка та В.Чорновола (останній зняв свою кандидатуру з розгляду у січні 1999 р.). Цьому питанню була присвячена й І Всеукраїнська партійна конференція НРУ, що відбулася 14–15 грудня 1998 р. у м.Києві.

У січні 1999 р. частина керівництва Руху на чолі з Ю.Костенком, незгодна з рішеннями 1-го етапу ІХ зборів НРУ, відкрито виступила проти керівництва партією В.Чорноволом. Відтак у лавах Руху стався розкол. 28 лютого 1999 р. партійна опозиція організувала власне позастатутне зібрання, назвавши його «десятим з'їздом», і проголосила Ю.Костенка «головою НРУ».

7 березня 1999 р. за ініціативи 13 крайових організацій НРУ у м.Києві було скликано 2-й етап ІХ Всеукраїнських зборів Руху, на якому було розглянуто внутрішньопартійну ситуацію та визначено політику партії на виборах 1999 р. Збори підтвердили повноваження В.Чорновола як голови Руху й обрали заступниками голови В.Коваля, О.Бондаренко та Л.Танюка. Було також внесено зміни до статуту, обрано політичну раду Руху (В.Чорновіл, О.Бондаренко, В.Коваль, Л.Танюк, Р.Василишин, Л.Глухівський, Л.Григорович, Я.Кендзьор, Ю.Ключковський, С.Конєв, М.Косів, Б.Костинюк, М.Кульчинський, О.Чорноволенко, Р.Шмідт) та центральний провід НРУ у складі 49 осіб. Збори схвалили підписання угоди про політичний блок Руху з Партією «Реформи і порядок» й затвердили Г.Удовенка кандидатом від НРУ на посаду Президента України.

Після трагічної загибелі 25 березня 1999 р. в автомобільній катастрофі за нез’ясованих обставин В.Чорновола 31 березня 1999 р. центральний провід Руху обрав виконувачем обов’язків голови НРУ (до наступного з’їзду) Г.Удовенка.

14 травня 1999 р. у м.Києві відбулися Х Всеукраїнські збори Руху, на яких головою НРУ було обрано Г.Удовенка, заступниками голови – О.Бондаренка, Ю.Ключковського, В.Коваля, М.Косіва, Л.Танюка; до складу політради, замість М.Кульчинського, було обрано голову Союзу Українок А.Пашко (дружину В.Чорновола). На зборах Г.Удовенко та В.Пинзеник підписали угоду між НРУ та ПРП про політичний блок і спільного кандидата на президентських виборах. Збори офіційно висунули Г.Удовенка кандидатом у Президенти України (на виборах здобув 1,22% голосів виборців, посівши 7-ме місце з 13-ти).

У листопаді 2000 р. стався третій розкол у партії, коли Б.Бойко з групою однодумців провів з’їзд партії Народний Рух України за єдність.

5–6 травня 2001 р. у Києві відбулися ХІ Всеукраїнські збори Руху, на яких головою партії було переобрано Г.Удовенка (заступниками голови було обрано Л.Танюка, В.Коваля, Ю.Ключковського). Збори обрали й новий склад політичної ради та центрального проводу партії.

8 грудня 2001 р. на ХІІ Всеукраїнських зборах Руху у м.Києві було прийнято низку ухвал: «Про утворення виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна»«, «Про затвердження виборчого списку Народного Руху України у складі виборчого списку блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», «Про рекомендації Народного Руху України щодо кандидатів у народні депутати України від виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна» в одномандатних виборчих округах». Після виборів до Верховної Ради України 2002 р. народними депутатами України стали 13 членів НРУ.

3 травня 2003 р. на ХІІІ Всеукраїнських зборах Руху, що відбувалися у м.Києві, новим головою НРУ було обрано Б.Тарасюка (його заступниками стали – Р.Зварич, Ю.Ключковський, В.Коваль, В.Куйбіда, Л.Танюк). Було обрано новий склад політичної ради та центрального проводу НРУ.

XIV Всеукраїнські збори Руху, що відбулися у м.Києві 20 березня 2004 р., ухвалили рішення щодо утворення виборчого блоку для участі у виборах Президента України та прийняли зміни та доповнення до статуту НРУ. Під час «помаранчевої революції» 2004 р. НРУ підтримував кандидата у Президенти України В.Ющенка. Після перемоги В.Ющенка голова НРУ Б.Тарасюк посів посаду міністра іноземних справ України.

19 лютого 2005 р. у м.Києві відбулися XV Всеукраїнські збори Руху, на яких були присутні 484 делегати з 490 обраних. Збори прийняли ухвалу про участь НРУ у виборчій кампанії до Верховної Ради України 2006 р. й ініціювали створення виборчого блоку політичних партій, що підтримували Президента України В.Ющенка (ставши співзасновником цього блоку разом з партіями-учасницями коаліції «Сила Народу» та іншими політичними силами). Збори ухвалили також низку заяв та звернень: Заяву про політичну ситуацію в Україні після президентських виборів; Звернення до Президента України В. Ющенка, Звернення до політичних партій і громадських організацій.

У 2006 р. НРУ взяв участь у парламентських виборах у складі Блоку «НАША УКРАЇНА»; 13 членів Руху стали народними депутатами України. Проте після утворення у Верховній Раді України Антикризової коаліції НРУ заявив про свою опозиційність. Водночас лідер Руху Б.Тарасюк продовжував працювати міністром іноземних справ в уряді В.Януковича до січня 2007 р.

Після розпуску Верховної Ради України у 2007 р. Рух зібрав своїх делегатів у м.Києві на XVІІ Всеукраїнські збори, де було прийнято рішення про створення виборчого блоку «Рух – Українська правиця» спільно з партіями УРП «Собор» та УНП. Проте згодом учасники блоку увійшли до складу Блоку «НАША УКРАЇНА – НАРОДНА САМООБОРОНА». За списком блоку народними депутатами України після позачергових парламентських виборів 2007 р. стали 6 членів Руху (Б.Тарасюк, В.Коваль, І.Стойко, Р.Ткач, О.Черноволенко та Я.Кендзьор). У Верховній Раді України VI скликання депутати від НРУ увійшли до коаліції, утвореної БЮТ та НУНС. Голова Руху Б.Тарасюк розпочав різку критику Президента України В.Ющенка, що призвело до чергового розколу у партії. У січні 2009 р. з лав НРУ було виключено керівників львівської та тернопільської обласних організацій (Я.Кендзьора та І.Стойка), партію демонстративно покинули Л.Танюк та вдова В.Чорновола А.Пашко.

Головною метою діяльності партії (НРУ) на сучасному етапі є утвердження державної незалежності України та розбудова української національної демократичної держави. Гасло Народного Руху України: «Державність, демократія, реформи!». У ньому зосереджені основні цінності ідеології Руху. Рух розглядає Україну як національну державу, яка виникла внаслідок самовизначення української нації, що гарантує її право на утворення суверенної національної держави і самостійне визна-чення форм своєї національно-державної організації. Народний Рух України вважає, що перспективною формою правління для України є «парламентсько-президентська» республіка. Рух виступає за постійний суспільний контроль за діяльністю апарату держави шляхом опри-люднення звітності за результатами роботи його органів, отримання поточної інформації про його діяльність завдяки прозорості й публічності дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Щодо економічного світогляду партії, то, як зазначається у програмі НРУ, вона сконцентрована у такому постулаті: «Економічною основою політичної системи України має бути вільна, багатоукладна, ринкова соціально орієнтована національна економіка. Головні чинники її становлення – цілковита гарантованість та недоторканність приватної власності на майно, засоби підприємництва, землю, капітальні об’єкти, технології, фінанси. Держава повинна розглядатися як рівноправний суб’єкт приватної власності».

НРУ, згідно зі статутними документами, ставить перед собою такі завдання: а) сприяти перетворенню України у національну демократичну правову державу‚ покликану забезпечити вільний розвиток особистості‚ захист прав людини і нації‚ безперешкодне здійснення демократичних свобод; б) домагатися побудови в Україні соціально-орієнтованої ринкової економіки з пріоритетом приватної власності; надійного захисту інтересів виробників і споживачів; високого життєвого рівня; інтеграції України в європейську та світову економічні системи; в) сприяти духовному відродженню української нації‚ всебічному розвиткові української мови і культури‚ подоланню наслідків політики русифікації‚ відродженню історичної пам'яті і національної свідомості громадян України; г) сприяти захисту і примноженню культурних‚ політичних та господарських традицій українського народу‚ відстоювати християнські та загальнолюдські цінності; недоторканність особи та приватної власності‚ гармонійну взаємодію особи‚ родини‚ нації‚ суспільства та держави; ґ) сприяти всебічному розвиткові мов і культур національних меншостей та етнічних груп‚ що проживають на території України‚ стояти на захисті їхніх життєвих прав та інтересів; д) надавати допомогу українцям в інших державах у їхньому прагненні до збереження власної національної самобутності‚ розвитку їхньої культури, освіти; сприяти їхнім культурним та економічним зв’язкам з Україною; сприяти поверненню українців‚ які того бажають‚ на їхню історичну батьківщину; е) відстоювати національні інтереси України, домагатися гарантій безпеки її громадян і прагнути побудови безпечного і стабільного громадянського суспільства.

На президентських виборах 2010 р. НРУ підтримував Ю.Тимошенко. Після її поразки на виборах і створення пропрезидентської коаліції довкола Партії регіонів голова НРУ Б.Тарасюк підписав угоду про створення об’єднаної опозиції з низкою партій, що входили до «Блоку Юлії Тимошенко» та Блоку «НАША УКРАЇНА – НАРОДНА САМООБО-РОНА».

14 травня 2011 р. на ХХ Всеукраїнських зборах НРУ у м.Києві партія заявила про опозицію до режиму Президента України В.Януковича та політики його уряду й ухвалила низку заяв, зокрема щодо необхідності консолідації демократичних сил; поліцейської сутності нинішньої влади; необхідності дострокових виборів Президента України і Верховної Ради України; неприпустимості пенсійної псевдореформи й політичних репресій; намірів започаткувати розпродаж українських земель; антиукраїнської освітньої політики міністра Д.Табачника; неприпустимості втручання державної влади у релігійне життя, надання переваг одній з релігійних конфесій та дискримінації інших.

Восени 2011 р. НРУ увійшов до складу Комітету опору диктатурі (КОД), організованому опозиційними демократичними партія на знак про-тесту проти політичних репресій в Україні, зокрема суду над лідерами опозиційних партій Ю.Тимошенко та Ю.Луценком. 11 жовтня 2011 р., у день засудження Ю.Тимошенко, Рух підписався під закликом КОДу до громадянського спротиву режиму В.Януковича.

Партія підтримує зв’язки з Унією Вольності (Республіка Польща), Союзом Вітчизни Литовських Консерваторів, Pro Partia (Естонська Республіка), Союзом Вітчизни і Свободи (Латвійська Республіка), Білоруським Народним Фронтом, Демократичною партією США, Республіканською партією США, Угорським Демократичним Фронтом (MDF), Консервативною партією Великобританії, Християнсько-демократичним Союзом (Федеративна Республіка Німеччина), Народною Партією (Австрійська Республіка), Європейською Демократичною Унією (ЄДУ) та ін.

У 2009 р. на державному рівні було відзначено 20-річчя створення НРУ (голова загальнодержавного оргкомітету – І.Драч). Було випущено ювілейну відзнаку «20 років Народного Руху України за перебудову». 19 грудня 2009 р. в обіг було введено поштову марку «Народний Рух України за перебудову. 20 років».

Друкований орган НРУ – газета «Час Руху» (попередня назва – «Час»).

Опубліковано: Гай-Нижник П. Народний Рух України // Українська багатопартійність: політичні партії, виборчі блоки, лідери (кінець 1980-х – початок 2012 рр.). Енциклопедичний довідник. – К.: ІПіЕНД ім. І.Ф.Кураса НАН України, 2012. – С.274–280.