Олена - наймолодша з дітей останнього гетьмана й остання з живих. Це вона найбільше розповіла про життя гетьмана на еміграції. Зараз їй 92.

Крім Олени, в Павла Петровича та Олександри Петрівни Скоропадської (фрейліни імператриці зі шляхетного роду Дурново) було п’ятеро дітей.

Марія - 1898 р. н., Єлизавета - 1899-го, психічно хворий Петро - 1900-го, Данило - 1904-го, Павло - 1915 р. н. (помер улітку 1918-го).

Дітей із нянькою та гувернанткою Скоропадські вислали з революційної України ще до падіння гетьманської держави - через Одесу, Крим, Туреччину, Болгарію, Італію - у Швейцарію.

Крім власних речей, вони вивезли мамині перли та діаманти, а також валізу з фамільним сріблом - подарунок на весілля від маминого брата. Згодом, у Берліні, Скоропадські віддаватимуть цей сервіз зі своїм гербом у заставу в часи найбільшої фінансової скрути.

40-річна Олександра Скоропадська спочатку залишилася в Києві, переховувалася. Наприкінці грудня, захопивши тільки ангорську кицьку й муфту, змогла виїхати у Фінляндію, а вже потім - у Німеччину. Під час небезпечних переїздів пані гетьманова була на третьому місяці вагітності - носила під серцем наймолодшу дочку. Павло Петрович дізнався про "цікаве становище" дружини лише в Берліні.

"Скоропадським захоплюються письменники й режисери. Про життя гетьмана і його родини можна знімати непересічні художні фільми, мелодрами й навіть детективи, - говорить нам директор Музею гетьманства в Києві Галина Ярова. - Один відомий московський режисер украв у нас спогади Олени Павлівни. Адже це була справжня еліта з красивими ідеями та цікавою історією".

І справді, окремого серіалу варта вже сама історія возз’єднання гетьманської родини на еміграції.

Півроку батьки не відали про місце перебування дітей у Європі, а діти нічого не знали про долю тата й мами - правлячого сімейства охопленої повстанням країни. "Діти несподівано знайшлися на початку травня, - розповідала Олена Отт-Скоропадська в інтерв’ю "УМ" у 2000 році. - Мої брат і сестри з нянею та керуючим батьківським маєтком зупинилися в Римі. Був Великдень, уся родина пішла на заутреню до російської церкви. Там їх побачив якийсь пан - як виявилося, князь. Він сказав, що Павло й Олександра Скоропадські перебувають у Берліні, що вони страшенно страждають, бо не знають, що з дітьми. До Берліна послали телеграму... Зав’язалося листування. Певний час не було змоги зустрітися. І тільки в липні, через десять днів після того як народилася я, батьки взяли мене в кошик для білизни і поїхали до Швейцарії, де нарешті побачилися з дітьми".

Як сталося так, що Скоропадський зрікся влади, але в еміграції знову став гетьманом? "Це було в 1921 році, - розповідає гетьманівна Олена. - Приблизно через півтора року до батька звернулися українці, які опинилися на той час у Західній Європі. Серед них були В’ячеслав Липинський і Дмитро Дорошенко. І батько погодився повернутися до української справи та очолити гетьманський рух. Він тоді жив у Швейцарії, але зрозумів, що для України там нічого не зробить, тож виїхав до Берліна".

Гетьман та його сім’я з помічниками аж до закінчення ІІ Світової війни мешкали у Ванзее - північно-західному передмісті німецької столиці (про цей острів та гетьманську садибу йдеться в попередньому пості).

Зараз на місці знесеного будинку - жодних українських слідів для музеєфікації.

Меморіальна установа є трохи більш як за кілометр звідси - це вілла Марлір на березі озера. У січні 1942-го тут, неподалік від Скоропадських, відбувалася знаменита Ванзейська конференція - місце зібрання нацистських керівників, які ухвалили рішення про "остаточне вирішення німецького питання" - програму геноциду євреїв у Європі, що стала основою Голокосту. Тепер на віллу Марлір водять екскурсію ще й з освітньою метою - аби злочини проти людства і проти окремих націй ніколи не повторювалися.

Гетьманові Скоропадському закидають співпрацю з німцями не лише 1918 року, а й за часів нацизму. У чому полягала ця співпраця?

"Коли Гітлер прийшов до влади, батько не сподівався, що нацисти керуватимуть країною довго, - пригадує гетьманівна Олена. - Але потім почалася підготовка до війни, і Скоропадський, як усі українці в діаспорі, думав, що війна дасть Україні можливість звільнитися... Дійсно, він співпрацював із німецьким міністерством закордонних справ, знав вищі військові кола Німеччини. Але не обіймав якихось посад у Третьому Рейху, не був радником абощо. Він не прислужував владі".

Пишуть, що гетьман підтримував створення УПА й дивізії "Галичина" як військових потуг України, що змагається проти більшовиків. Однак не схвалював війну повстанців на два фронти. Мовляв, більшовизм – головний ворог українців. А німецький нацизм – то вже таке. По суті, союзник.

Хоча "коли німці передали Карпатську Україну угорцям, батько направив дуже довгу телеграму-протест до Гітлера. Я власноруч передавала її по телефону. Добре пам’ятаю ту розмову з телефоністкою, яка постійно повторювала, що не можна настільки різко й категорично звертатися до фюрера. А я їй відповідала: "Ні, можна!" - розповідала Олена Отт-Скоропадська "УМ" в інтерв’ю 11 років тому.

Також гетьман виступив проти того, аби 13-річна Оленка вступала до "Гітлер-югенду". "Відповів "ні", потім покликав дочку до себе в кабінет, де все пояснив. То була перша розмова Павла Петровича з найменшою донькою про українську справу. Говорилося не лише про місце і роль у ній гетьманської родини, про досвід історії", - так переказує спогади пані Олени дослідник родини Скоропадських Павло Гай-Нижник, доктор історичних наук.

Гетьман Скоропадський із дочками Оленою (фото ліворуч) та Єлизаветою, своєю секретаркою (праворуч). Родина Скоропадських – дочки Олена, Єлизавета, мати Олександра Петрівна, гетьманич Данило, гетьман Павло Петрович, дочка Марія, чоловік Марії Адам Монтрезор.

Першим чоловіком Олени Скоропадської був солдат Вермахту - німець зі швейцарським паспортом Герд Гіндер.

Це був нащадок швейцарського садівника, який працював у родині Дурново (в батьків майбутньої пані гетьманової). Він був на рік молодший за Олену, служив радистом на радянському фронті, отримав за мужність Залізний хрест.

Побралися вони 31 серпня 1943 року, коли Герд мав десять днів відпустки. Проти цього шлюбу виступала українська громада.

Весілля гетьманівни і нацистського єфрейтора стало останнім великим прийняттям родини Скоропадських у повному складі у Ванзее. Серед гостей було багато відомих українців, зокрема Дорошенко, Мірчук, Кужім, граф Монтрезор, друзі родини, німці, швейцарці, росіяни - всього близько 70 осіб. Уже через п’ять днів Герд повернувся на фронт. Згодом був у шпиталях, мав проблеми із серцем. Олена бачилася з ним мало, і у квітні 1945 року Герд помер на її руках. (Більше про це читайте тут - "Остання з гетьмнського роду".)

До заміжжя молода гетьманівна закінчила школу й надалі працювала продавцем, секретаркою в турбюро та в інституті Maks Plank-Gesellschaft. Із перших грошей, які заробила, "купила парасольку для мами, торбу для няні, а для себе дуже дорогі черевики, бо раніше купувала зовсім дешеві".

"Наші фінансові обставини були дуже-дуже непростими, - розказувала пані Олена. - Батько отримував почесну пенсію від німецької управи. На папері вона була великою - тисяча марок. Але на ці гроші, окрім нашої родини, жило дуже багато людей. З пенсії також фінансували українську справу. Ми могли жити, як люди, лише тому, що мали велику садибу й город, і батьки працювали на землі. Ми мали своїх курей, вигодовували свиней. Мама - аристократка з дуже багатого роду Дурново - жодним словом не згадувала минулу розкіш і ніколи не скаржилася на те, що потрібно працювати".

"Пам’ятаю, у їдальні стояв довгий великий стіл, де сиділо багато людей. Менше дев’яти за столом у нас ніколи не було, - описує родинний побут наймолодша гетьманівна. - З одного боку сиділа моя мати, мій хворий брат Петро, я, няня, стара англійка. А з іншого - батько, секретар Шемет, мій брат Данило, гості. І в тому колі завжди говорили українською, а з нашого боку - російською".

За словами Олени Отт-Скоропадської, мама Олександра, фрейліна імператриці, погано говорила українською, хоча, очевидно, відчувала себе українкою, причетною до української справи.

Зразки вишивання дівчат із родини Скоропадських у Німеччині: фамільний герб і тризуб (з експозиції Музею гетьманства).

У родині весь час розмовляли про українську політику, незалежно від того, чи приїздили гості, чи був лише секретар Сергій Шемет (із відомої родини лубенських Шеметів - видавців першої україномовної газети "Хлібороб"), чи тільки гетьманич Данило, якого Скоропадський готував собі в наступники, і сестра Єлизавета - секретарка гетьмана.

"Я маленькою щодня чула про Петлюру, Винниченка, Грушевського - про всіх-усіх. Дійшло навіть до того, що я назвала свого улюбленого ведмедика Петлюрою", - пригадує пані Олена про дитячі роки.

Скоропадський найбільше підтримував стосунки з професором Дмитром Дорошенком, В’ячеславом Липинським (до розколу Українського союзу хліборобів-державників та розриву гетьмана з ідеологом свого руху Липинським). Із науковцями, що працювали в Німеччині. Також багато друзів-українців приїздили у Ванзее з Варшави й Праги, де діяли гетьманські організації.

За її розповіддю, уся праця батька та родини Скоропадських була спрямована на те, аби зацікавити європейські держави українською проблемою. "Він із часів гетьманату був знайомий із вищими колами Німеччини, спілкувався з представниками вищих кіл Англії, певний час дуже близько співпрацював із бельгійцями, - розповідає гетьманівна. - Мав добрі стосунки з Фінляндією, де президентом став генерал Маннергейм - батьків товариш по кінній гвардії, який свого часу теж був російським генералом. Їхні історії зі Скоропадським дуже схожі, але Маннергейму вдалося побудувати свою дер¬жаву, а батькові - ні".

"Ідея батька була - об’єднати сили діаспори для визволення України з-під радянської влади. Створити український комітет, з’єднати всі українські партії й виступити під кінець війни як єдина сила, - каже гетьманівна Олена. - Але, на жаль, це не здійснилося. Німці запозичили цю ідею й посадили на чолі комітету генерала Павла Шандрука (наприкінці квітня 1945 року - командувач Української національної армії, сформованої в Німеччині на базі дивізії "Галичина"). А потім [Український національний] комітет розпався. Але це не був справжній український комітет".

Така позиція Скоропадських, які були одним зі шматків строкатої української ковдри на еміграції і по-своєму гонорово не погоджувалися на консенсус. При тому що Скоропадський зустрічався в Німеччині з Бандерою, Мельником, навіть з Андрієм Левицьким - колишнім керівником Директорії, яка позбавила гетьмана влади в Україні.

Попри протистояння між гетьманцями й оунівцями, Скоропадський, за деякими даними, сприяв звільненню з німецького ув’язнення Степана Бандери та Андрія Мельника.

"Батька шанували навіть його недруги", - розповідала пані Олена. За Скоропадським справді стояла певна політична сила емігрантів, які бачили майбутнє звільненої України в монархії на чолі з гетьманом із цього роду.

Утім, що вже казати, якщо спершу від Павла Скоропадського з УСХД пішов ідеолог його руху В'ячеслав Липинський, а невдовзі пересварилася й загнулася партія самого гетьмана, СГД.

Про кінець самого Павла Петровича та його поховання ішлося в попередньому пості.

ГЕТЬМАНАТ ТЕПЕР

Український гетьманський рух, такий активний у першій половині ХХ ст., зараз перебуває в занепаді. Відходять старі гетьманці на еміграції, нових - не з’являється.

Пригадується, на початку 90-х скоропадщину "приватизували" колеги по тусовках у СУСі Сашко Лупанов й Ігор Запорожець.

"Нація в поході" - так покійний приколіст Влодко Гвоздь пояснював перипетії нашої політики і щоденних вчинків. Тепер ми знаємо, що "Нація в поході" - назва українського прогетьманського журналу, який видавався в Німеччині.

«Нація в поході». / Заповіт гетьмана.

У середині "нульових" років заявляв про себе як всеукраїнська громадська організація "Союз гетьманців-державників" (голова - Юрій Терещенко), навіть у ЖЖ блог їхній був. Але 2008 року активність СГД припинилася. Будь-яких носіїв ідеї гетьманства не видно, принаймні на публічному рівні.

"Союз..." перетворився на банальний гурток кількох істориків, які просто пишаються собою", - констатує дослідник гетьманського руху Павло Гай-Нижник, доктор історичних наук. Сам він веде гетьманську групу у "Фейсбуці".

Кількість прихильників відродження в Україні гетьманства як спадкової монархічної системи по лінії Скоропадських зменшується паралельно зі згасанням самого роду Скоропадських.

Єдина з живих дітей останнього гетьмана - 92-річна Олена Отт-Скоропадська - мешкає на березі Цюріхзее в місті Кюснахт під Цюріхом, Швейцарія, але переїхала вже до хоспісу.

"Пані Олена нікого, крім родичів, уже не приймає - тільки по телефону спілкується. Бо дуже старенька, зігнута, майже не ходить", - розповідає Галина Ярова, директор Музею гетьманства.

Зі своїм другим чоловіком - видавцем Людвігом Оттом - Олена побралася в березні 1949-го і знайшла в ньому справді споріднену душу. Вони прожили у щасливому шлюбі понад 60 років. У 1991-му подружжя Отт вперше приїхало в Україну й відтоді відвідувало землю предків Скоропадських фактично щороку - проводили зустрічі, ділилися з людьми та музеями спадком і знаннями.

Олена Отт-Скоропадська з чоловіком Людвігом Оттом.
Друге фото - в гостях у Павла Гая-Нижника.

Сім’я Отт-Скоропадських має доньок-близнючок, які народилися 1954 року. Онучок гетьмана Павла звуть Ірен (Ірина) та Олександра. "Це красиві жінки, обидві заміжні. На жаль, української мови не знають", - розповідає Галина Ярова.

Ірен одружена зі швейцарцем Роджером Каном, бездітна.

Олександра з чоловіком, швейцарцем Мартіном Кьонігом, мають двох дітей - Ванессу, 1985 р. н., та Дмитра, 1989 р. н.

За словами пані Ярової, Дмитрові передалася генетична хвороба, яку по чоловічій лінії успадковують Скоропадські, - "йому зараз за 20 років, але інтелектом він як семирічна дитина". (Схоже, те саме було в Петра, сина гетьмана Павла Скоропадського).

А от дочка Олени, Ванесса - їй 26 - серйозно цікавиться історією роду. Вона навіть заборонила бабусі роздавати речі в музеї та просто охочим до раритетів.

Олена Отт-Скоропадська називає себе "останньою з роду Скоропадських" і вважає, що на ній династія гетьманівен-гетьманичів і гетьманів завершується.

"Я демократка. Вважаю, що ідея гетьманства неактуальна для сьогоднішньої України, - казала пані Олена в інтерв’ю "УМ" у 2000 році. - Україні найперше слід навчитися демократії і здобути той політичний досвід і відповідальність, які є в демократичному суспільстві.

Інша справа, що людей треба виховувати в дусі прогресивного консерватизму, що його сповідував мій батько. Це добра ідеологія, бо вона дає людині опору і коріння".

Дочка Скоропадського вважає: гетьманська ідея належить Україні, але це не означає, що треба робити гетьманщину в Україні. Та й як можна відродити гетьманство без гетьмана?

У Кюснахті пані Олена та пан Людвіг мають будинок на березі озера - із протилежного боку від своїх доньок.

Як розповідає Павло Гай-Нижник, ще не так давно гетьманівна готувала їсти самотужки. Подружжя любило мандрувати в далекі краї - до Японії, Гонконгу, Сінгапуру, Непалу, США, Канади, Англії, Іспанії, Греції, Данії, Франції тощо.

Востаннє в Україні Олена Отт-Скоропадська перебувала у вересні 2005 року. Тоді вони зустрічалися сім’ями із Гаєм-Нижником.

У коментарі "УМ" 40-річний науковець пояснив, чи справді гетьманську династію от-от можна буде вважати обірваною у сенсі монархічної спадковості.

І Всегетьманський конгрес у Детройті (США) в липні 1958 року схвалив "порядок спадкового переємництва прав на гетьманську булаву і обов’язків старшого в роді Скоропадських", згідно з яким по смерті гетьманича Данила верховна влада переходить до смертельно хворої старшої дочки Марії, а далі "шириться за принципом старшинства на ясновельможних гетьманівен: Єлисавету, Олену, Олександру і, за відсутністю у неї дітей, на гетьманівну Ірину із задержанням пріоритету за нащадками чоловічої статі".

Відтак за вказаним принципом "дідичення" теоретично можна було б вважати продовжувачкою владної династії Ванессу Кьоніг з її ймовірними дітьми. Але ж, зазначає Гай-Нижник, сама гетьманівна Олена каже, що ні її доньки, ні онуки вже не є Скоропадськими в прямому розумінні і не очолюватимуть Гетьманський рух, позаяк виховані не українцями, а швейцарцями, і є демократами, а не монархістами.

Утім, шпарина залишається: є романтики, які вважають, що треба зацікавити онуків українською та монархічною ідеєю, "зробити так, щоб вони навернулися в українство".

Тобто - якщо хоче в Україні продовження гетьманату по лінії Скоропадського - мерщій впливати на Ванессу.

* * *

Як і в кожному монархічному роді з проблемами, біля Скоропадських існує "самозванець".

Борис Скоропадський, 1956 р. н.

Він народився в Канаді, мешкав там п'ятдесят років. Мав прізвище Тугай-Бей (дівоче прізвище його матері).

На старості його мати Леся (Олександра Тимченко), колишня танцівниця (?), нібито розповіла, що він, Борис, народився від її зв'язку з гетьманичем Данилом Скоропадським.

Відтак Борис назвався Даниловичем Скоропадським, зробив собі сторінку у "Фейсбуці" як "гетьманич". Так представляється і у "Родоводі". У 2006 р. переїхав в Україну.

Роздає інтерв'ю як громадський діяч, що переїхав в Україну "на ПМЖ". Тобто роздавав, коли був на хвилі популярності.

Має дружину з України (Ірина з Івано-Франкіська) і двох малих синів, Данила й Макса. Родина живе в Etobicoke, Онтаріо.

Борис каже, що ДНК-експертиза засвідчує спорідненість на 74%, а він має ще й особисті речі гетьманича Данила (що, втім, не дивно, адже дядько його матері Порфирій Силенко був секретарем гетьманича).

За даними Олени Отт-Скоропадської, ДНК-експертиза, проведена у Швейцарії за участю претендента на булаву, засвідчила, що Борис на має нічого спільного з гетьманським родом Скоропадських.

Це нотаріально посвідчує документ зі Швейцарії, переданий Павлові Гаю-Нижнику самою гетьманівною:

На фото праворуч – Борис, його дружина Ірина та діти.

ПОДЯКА ЗА ПІДГОТОВКУ МАТЕРІАЛУ:

Історик Павло Гай-Нижник (особистий сайт)

Музей гетьманства (адреса: Київ, Поділ, ст. м. "Контрактова площа", вул. Спаська, 16-б; працює щодня з 10:00 до 17:00, вихідний - п’ятниця; вартість вхідного квитка - 5 грн.

Єдина в Україні (і поза її межами) експозиція, присвячена Павлу Скоропадському, представлена в Музеї гетьманства у Києві.

Музей гетьманства - по дорозі від Контрактової площі до офісу "Нашої України", 5 хвилин пішки по Спаській. Перелік меценатів, які дали гроші на перетворення розваленого "будинку Мазепи" на гарний особняк у його сучасному вигляді.

Музей створений за розпорядженням представника президента в Києві Івана Салія 1993 р.

Більшість експонатів - документів, фотографій, особистих речей Скоропадських, зокрема вишивані сорочки та плахти Єлизавети й маленької Оленки - передала музею гетьманівна Олена Отт-Скоропадська.

Сорочка Єлизавети Скоропадської. Сорочка малої Олени.

У залі Скоропадського:

Копія не досить якісного фото гетьмана в картуші. / Барельєф Скоропадського і схема родоводу.

Кажуть, що у фондах музею 6 тис. експонатів, але в експозиції представлено не так і багато цікавих раритетів. Частина справді цінних - заховані в зачиненій кімнаті "у фонді".

За браком місця знайдено оригінальне рішення: копії фоток і документів розмістили в таких металевих "книжках" із перекидними сторінками.

Саме за наполяганням Олени опинилася тут унікальна колекція портретів гетьманів України, які у 1920-х роках замовив художниці Ользі Мордвиновій гетьман Скоропадський. Цю колекцію Олена Павлівна спершу передала на зберігання до Східноєвропейського дослідного інституту ім. В’ячеслава Липинського у Філадельфії (США). А коли будинок, у якому був розташований інститут, продали, портрети переїхали до Києва.

Зразки портретів роботи Ольги Мордвинової - гетьмана Петра Дорошенка і Насті Скоропадської, дружини гетьмана Івана Скоропадського.

Багато цінних експонатів - друкарську машинку та люльку гетьманича Данила, фотографії, листи - подарував музею голова Гетьманського руху Америки Любомир Бей, який мешкає в Детройті. У фондах музею - печатка гетьмана.

Друкарська машинка гетьманича Данила, передана йому матір'ю Олександрою. / Печатка гетьмана Павла Скоропадського в Німеччині (1920-ті рр.). Особисті речі Данила Павловича Скоропадського - люлька, сумка для піжами та ін.