hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Павло Гай-Нижник

Бійтеся березневих ід!*
Круглий стіл у Києві, присвячений Лютневій революції 1917 року,
як стратегія російської зовнішньополітичної лінії

Завантажити файл

Опубліковано: Гай-Нижник П. Бійтеся березневих ід! Круглий стіл у Києві, присвячений Лютневій революції 1917 року, як стратегія російської зовнішньополітичної лінії // День. – 2012. – №30. – 21 лютого. – С.4.

Павло ГАЙ-НИЖНИК, доктор історичних наук, Інститут політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України

17 лютого 2012 р. у Російському центрі науки і культури в Києві відбувся круглий стіл «Лютнева революція 1917 р.: влада, опозиція, народ. Історія і сучасність», організований Центром системного аналізу і прогнозування, POLIT.UA, за підтримки Посольства Росії в Україні та Представництва Росспівробітництва в Україні.

Вів засідання президент Центру системного аналізу і прогнозування, але по факту у співведучі йому досить швидко долучився Надзвичайний і Повноважний Посол РФ в Україні М.Зурабов. Російську сторону представляли: К.Воробйов (керівник Представництва Росспівробітництва в Україні), В.Корнілов (директор Української філії інституту країн СНД), К.Затулін (відомий політик, радник голови передвиборчого штабу В.Путіна – С.Говорухіна), Р. Іщенко (президент Центру системного аналізу і прогнозування), Ю.Півоваров (академік РАН), А.Подберьозкін (проректор МГІМО(У) МЗС РФ), О.Вєнєдіктов (головний редактор, «Эхо Москвы»), М.Ганапольський (відомий теле-радіожурналіст, «Эхо Москвы»), Ю.Гусман (правозахисник, «Эхо Москвы»); з українського боку в круглому столі взяли участь: В.Воронін (перший заступник голови Державної архівної служби України), В.Солдатенко (член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, директор Українського інституту національної пам’яті), В.Верстюк (доктор історичних наук, Інститут історії України НАН України), В.Кульчицький (доктор історичних наук, Інститут історії України НАН України) і П.Гай-Нижник (доктор історичних наук, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України).

Відзначу також, що зібрання викликало жваву зацікавленість представників мас-медіа, які практично заполонили залу засідань.

Попри заявлену тематику, розмова чи не одразу трансформувалася до обговорення сучасних політичних процесів, що відбуваються нині в Росії, українське ж питання зачіпалося лише побічно, та й то лише в контексті (підтексті) сучасного та проблем соціально-політичного становища в Росії. Попри це, з вуст представників російського, так би мовити, прокремлівського «десанту», злетіли досить показові думки щодо їхнього бачення шляхів розвитку Росії, в якому простежувались практично неприховані поради й щодо того, який шлях був би, на їхню думку, оптимальним й для нинішньої України.

Передусім хотілося б все ж таки певною мірою відзначити окремі акценти щодо роздумів присутніх стосовно історичної долі Росії, зокрема щодо їхньої оцінки Лютневої революції 1917 р., позаяк вони дають певне показове уявлення на світогляд російських політиків і експертів, що мають або ж намагаються мати певний вплив на розвиток сучасної української дійсності. Зазначу, що усіма учасниками круглого столу було засуджено сталінський злочинний і кривавий режим, але при цьому явно тон розмови з самого початку завдав посол РФ в Україні М.ЗУРАБОВ, який зазначив, що реформи, які зараз відбуваються в Росії та Україні, багато в чому схожі з тими реформами, що відбувалися в Росії в другій половині ХІХ – на початку ХХ стст. Проте пан посол так і не уточнив, що він розуміє під тогочасними реформами й сьогодення та яку подібність вони мають. При цьому дипломат відзначив, що сьогоднішнє російське селянство дуже схоже на дореволюційну общину, що, власне, є доволі спірним твердженням.

Іще далі пішов у своїх роздумах Р.ІЩЕНКО. Виявляється, те, що люди часто-густо не бажають слухати інших, багато в чому є наслідком революцій, зокрема 1905–1907 рр., Лютневої та Жовтневої 1917 р. у Росії й навіть Великої Французької революції. А винен в цих революціях не хто інший, як інтелігенція, яка підбурює маси й виводить їх на вулицю. При цьому доповідач засудив ту ж таки інтелігенцію. Яка, за його словами, організувала державний переворот у Росії в лютому 1917 р. (Лютневу революцію), а за півроку втекла, й країна опинилася в руїнах. Такі ж процеси, на думку аналітика, відбувалися й за Французької революції.

Звертаючись до сьогодення, пан Р.Іщенко не без іронії зазначив й про нещодавні протестні акції в російській столиці, зазначивши, що «50–100 тис. у Москві вийшли прогулятися», а світова преса чомусь надає цьому більше уваги, ніж процесам у ЄС та Греції, додавши, що в Росії цих демонстрантів підтримує лише 5–7% населення. Було згадано й Україну. Іщенко твердо заявив, що 2004 р. відбулося втручання іноземних держав у внутрішні справи України, й ними також надавалися величезні гроші на помаранчеву революцію, яка була не чим іншим, як «спецоперацією іноземних держав» (при цьому було зауважено, що 1917 р. більшовики аж ніяк не користувалися німецькою фінансовою допомогою).

Полегшено зітхнувши, що події 2004 р. не закінчилися кров’ю (подякувавши при цьому Богові), а лідери помаранчевої революції перебувають у тюрмі й поза політикою, Р.Іщенко все ж констатував, що саме через тогочасні події Україна розвивається по «нісходящей», а поштовхом цьому був 2004 р. Ви запитаєте: хто винен? Р.Іщенко дає чітку відповідь: провина в цьому лежить на науковцях, інтелігенції та журналістах, які винні у підбурюванні населення, й у нього немає надії переконати інтелігенцію України та Росії, що з владою не треба боротися, а потрібно співробітничати. Цій владі (В.Путіна та В.Януковича), глибоко переконаний експерт, можна подати руку (руку не можна було подавати лише Гітлеру). Відтак, очевидно, маючи достовірну інформацію, Р.Іщенко запевнив, що в Росії цього (революції) не буде, позаяк влада є сильною й підтримується народом, а «поступка – це зрада».

В.Корнілов, перейнявши естафету від попередника, засудив тих, хто засуджує більшовицький переворот. Із іронією говорив про Лютневу революцію, заявивши, з цілком прозорим натяком на українську «помаранчеву» владу, що до влади в лютому 1917 р. прийшли ідеалісти, кар’єристи й «временщики», які не уявляли, як треба розвивати державу. Мовляв, влада не діяла, а мітингувала, а серед дуже поганих речей був розгін поліції, яка, за твердженням доповідача, ще й збирала податки. Відтак, отримали розвал економіки, розвал податків, розгул юрби, а селянство було кинуте на призволяще. Влада в Петрограді мовчала й до того ж брала участь у цьому розвалі. А ще та нерозумна влада підтримала робітників, які вимагали підвищення зарплати. От і тепер, на думку експерта, люди проголошують ті ж гасла, що були під час розвалу Росії в лютому 1917 р. та під час розвалу СРСР, а це, безумовно, дуже погано. При цьому в пана В.Корнілова викликає сміх і подив те, що народ у Росії вимагає якихось змін, адже, за його словами, люди виходять із гарними гаслами, але не розуміють їх й прагнуть змін лише заради самих змін. Приклад же М.Горбачова, як було зазначено, показує, що значить не розуміти того, до чого може призвести самодіяльність мас. Те, що відбувається зараз, зауважив В.Корнілов, – це прагнення відновити те, що було у 80-х рр. ХХ ст., мовляв, скинемо режим, а там побачимо. Різношерсті маси стають раптом в одні лави, при цьому думають, що якщо зміни відбудуться, вони влаштують Росію, здивовано відзначив він, додавши, що все це веде Росію до «временщиков» і до краху Росії, як і в лютому 1917 р.

Така пересторога схвилювала посла М.Зурабова, який одразу ж заходився питаннями: що робити й як уникнути революцій? Доповідачі відповіли просто, однозначно й чітко: не відрікатися, як помилково зробив цар Микола ІІ, адже Лютнева революція – момент неповернення для Росії, а революції – це не вихід (В.Корнілов); будь-який зрив («мятеж») влада повинна придушити (Р.Іщенко).

Після таких войовничих заяв О.Подберьозкін спробував внести у розмову певний науковий підтекст, зосередившись на проблемі креативного класу (науковці, освітяни, інтелігенція) й влади. Доповідач наголосив, що креативний клас – основа національного людського потенціалу й держави й саме його база нині руйнується (культура, фундаментальна наука, відсутність модернізації). Ядром же креативного класу, який створює основний прибуток у розвинених державах, є бюджетники. І в таких державах основний прибуток залежить на 75% саме від інтелігенції й лише 15% – від заводів, промисловості тощо й ще 10% – від природних запасів. У Росії ж ані влада, ані опозиція не прагнули вникнути в ці проблеми. При цьому, зауважив учений, влада й опозиція мають розмірковувати, як розвивати соціальні інститути, адже якщо вони розваляться – розвалиться й політична система.

Проте фактичний ведучий круглого столу посол М.Зурабов не без підтексту поставив питання руба: реформи можна проводити лише за умов стабільності, й чи потрібні вони в умовах світової кризи? Й ось тут ми почули низку рецептів. О.Подберьозкін, зізнавшись, що є російським монархістом, заявив, що не лише можна, а й потрібно реформувати недоліки ліберальної економіки та суспільства. Щодо України, доповідач виснував думку, що орієнтуючись на енергетику, жодні реформи неможливі, а відтак слід розвивати високі технології, програмування. При цьому в політичному спектрі, на його думку, найефективнішою політичною системою є монархія. Експерт зазначив також, що авторитарний режим за Б.Єльцина був сильніший, ніж зараз, за В.Путіна, посилаючись при цьому на досвід виборчих процесів 1993, 1996 рр., проте запозичення політичної системи ззовні (очевидно малася на увазі Європа) для Росії згубне.

З огляду на вищесказане, посол М.Зурабов згадав і про Україну й, зауваживши, що в 2010 р. в Україні були чудові умови для реформ, зазначив, що вони не відбулися й не відбудуться, позаяк ціна на газ тепер не сприятлива. Який шлях до реформ і за яких умов їх найліпше проводити? Відповідь у російського посла однозначна: в рамках демократичних інститутів ви є заручником демократичного голосування, але треба досягнути максимальної керованості – тобто згортання демократії й посилення авторитаризму.

Ю.Пивоваров, у свою чергу, заявивши, що тимчасовий уряд – найпрактичніше покоління російських політиків, його голови – князь Львов (був найефективнішим менеджером) і Керенський (був дуже серйозною людиною). І якщо ці найефективніші люди не змогли втримати владу, то нинішній владі треба бути ще обережнішою. Як утримати владу? Більшовики й Гітлер утримали владу, але за яку ціну? Лише перейшовши межу, після чого за більшовиків 1929 року розпочалося рабство. Учений також звернувся до європейського досвіду й висловив твердження: кращі уми Німеччини у 1930-х рр. вступили до НСДАП, економіка пішла вгору, соціальна політика поліпшилася... і все було б добре, якби не це жидівське питання. Зробивши такий висновок, учений сказав, що коли відбуваються революції, відносно ліберально, то стає не небезпечно, бо з’являється група запеклих лібералів, і найліпший вихід із цього становища – осучаснений тип конституції 1906 року – найкращого періоду в російській історії, коли було створено політичний дуалізм легітимізму (цар – парламент). Сьогодні ж у Росії, на думку Ю.Пивоварова, виборів практично немає – ні президентських, ні парламентських, народний суверенітет не працює, утвердилася кратократична влада (Єльцин ставить Путіна, Путін – Медведєва і т.д.). Сам же В.Путін показав, як він – прем’єр – перетворив президента на декоративну фігуру. При цьому експерт зазначив, що нині революції в Росії не буде, опозиція має 15–20% прихильників, але й вона є призначеною – в міру дозволеною. У рамках нинішньої системи Росія із кризи не вийде. Усіляким революціям передує демографічний злет, зараз в Росії немає пасіонарної молоді, додавши: слава Богу.

І тут російський посол М.Зурабов, можна сказати, сенсаційно висловився щодо виборчого права, заявивши, що в Росії виборів немає, їх умовно можна назвати виборами, проте це захист еліти від нерозумного виборця, якого потрібно виховувати. Р.Іщенко, у свою чергу, узагалі задумався над ще глобальнішим запитанням: чи варто давати освіту кухарчиним дітям, якщо вони кухарчиними дітьми так і залишаться? На зауваження ж одного з присутніх про те, що, незважаючи на численні пророцтва щодо краху США і Європи, Європа таки впорається із сьогоднішніми проблемами, Посол РФ в Україні майже вигукнув: «Не впорається!» І при цьому додав, що європейські перспективи треба розглядати в контексті Бреттон-Вудської системи, поки Китай не вийде на арену... А тоді, як усі мали зрозуміти, Європі й США таки настане довгоочікуваний паном М. Зурабовим кінець.

Після такої риторики слово було надано В.Вороніну, який одразу ж здетонував і так досить напружену атмосферу в залі, коли безпідставно заявив, що в Росії ніякої Лютневої революції не було через те, що, мовляв, у Петрограді зміну влади активно підтримали 3% населення і 2% в гарнізоні, а ще тому, що в лютому 1917 р. було вбито більше 1 тис. осіб, а в жовтні під час більшовицького перевороту – лише дві-три людини. Аж тут зчинився скандал. О.Венедиктов, не втримавшись від такої некомпетенції українського архівного посадовця, вигукнув: «Ви брешете! У жовтні в Москві було розстріляно цілий гарнізон! Мракобісна конференція! Пан Воронін – російський шпигун і брехун! Воронін бреше!» І справді, як згодом зазначив і В.Верстюк, під час жовтневих подій лише в Москві було вбито й поранено близько 2 тисяч осіб. Утім, номінальний ведучий зустрічі Р.Іщенко нічого іншого не вигадав, як порадити О.Венедиктову вийти із зали й попити кави, а сам В.Воронін, незважаючи на те, що годиться журналістові в сини, зухвало вказав йому випити валер’янки, додавши, що так звана опозиція в Росії ходить на консультації в іноземні посольства. Таке хамство з боку українського службовця викликало справедливе обурення М.Ганапольського, який, підвівшись, резонно запитав присутніх: «Чому ви це терпите? Він дурень! Де докази?!»

Скандал було приборкано оголошенням перерви, після якої посол М.Зурабов знову задав запитанням, що «тіпало» його протягом усього зібрання: «Чи можна й чи потрібно зараз щось змінювати в Росії?» І при цьому за звичкою сам же відповідав, що революція – це конфлікт еліт, але це не дає права виводити народ на вулиці, бо елементів заспокоєння народної стихії, окрім терору, 1917 р. не було, й отже, як можна було зрозуміти натяк дипломата, не буде й тепер. Що ж до України, то російський посол був максимально відвертим й обійшовся без натяків, заявивши, що цій країні необхідна авторитаризація влади, тиск на пресу, повернення й посилення кумівської конституції задля здійснення реформ.

Лише наприкінці зустрічі слово було надано українським ученим (В.Солдатенку, С.Кульчицькому та В.Верстюку, останнім двом – на їхнє прохання), які даремно намагалися у своїх коротких промовах повернути розмову до заявленої в назві теми круглого столу. Наостанок С.Кульчицький зазначив, що Україна зараз виходить із комунізму, і слава Богові, що ми нині пришвидшеними темпами виходимо з комунізму, додавши, що це є соціальним питанням. В.Солдатенко підсумував, що в історії відомі два шляхи змін – еволюційний і революційний, і висловив незгоду з твердженням, що у ХХІ ст. революційний ліміт вичерпано.

У свою чергу, К.Затулін заявив, що коли справа стосується революцій, то гасло Французької революції «Свобода! Рівність! Братерство!» є лукавим гаслом, і додав, що в сучасній Росії народ теж прагне свободи, але насправді вони можуть не помітити, що передусім народ прагне рівності, і першими постраждалими будуть саме ці люди – еліта. Політик висловив своє незадоволення Путіним, проте уникнув деталізації аспектів такої позиції й розкритикував законопроект про зміни виборчої системи в Росії. При цьому він схвально відгукнувся про нові виборчі правила в Україні, яка «врешті додумалася» запровадити нову пропорційно-мажоритарну систему. К.Затулін також застеріг присутніх переконанням, що В.Путін не Микола ІІ та відрікатися не буде. При цьому доповідач наголосив, що, підписавши зречення, Микола ІІ зрадив своє призначення, але цар, на думку К. Затуліна, справедливо заявив, що народ його не гідний і не розуміє його. Пригадую, я тоді згадав про Партію регіонів, Президента В.Януковича та прем’єр-міністра М.Азарова, які також ніяк не збагнуть, чому український народ їх не розуміє і не бачить очевидного – покращення життя вже сьогодні. Мабуть, вони теж прийшли до висновку, що цей народ їх не вартий. Боюсь, щоби ця влада не додумалася до іншого, але найпростішого виходу – «замєніть народ». Якими методами це втілюється – історії відомо.

Втім, повернімося до Круглого столу. Той самий К. Затулін на ньому філософськи зазначив, що для більшості населення революція не така вже й важлива, вона важлива для еліт. Сама ж революція – це заколот, і за всіх революцій зовнішній вплив був, є і буде. Так було 2004 р., так є і зараз, додав російський політик, після чого заявив, що ставлення Європи до Росії нині таке ж, яким було ставлення переможців у Першій світовій війні до Німеччини після Версальського договору. На що він натякав, гадаю, нескладно здогадатися.

І наостанок ведучі врешті надали слово О.Вєнєдіктову, чию промову, варто зауважити, безцеремонно перегукували, обривали глузуванням та вигуками – люди, яких запросив на зустріч їхній же посол. Відтак доповідач висловив сподівання, що спадкоємець Хорошковського на посаді голови СБУ не вважатиме всіх присутніх на цьому прийомі у російського посла за шпигунів та висловив думку, що народ має право на протести і демонстрації проти уряду. При цьому журналіст закликав і владу, і опозицію до компромісів, навівши приклад, який трапився відносно нещодавно, 35 років тому. Тоді провідник іспанських комуністів Сантьяго Корилья, попри рішення партії, один виступив із запереченням бойового повстання комуністів проти фалангістів по смерті Франко й пішов на перемовини з франкістами під патронатом короля Хуана Карлоса. Як наслідок, діалог між франкістами і радикалами-підпільниками, комуністами, які стріляли одне в одного, врятував Іспанію від чергової громадянської війни.

О.Вєнєдіктов відзначив також певні складності сучасного протестного руху, адже в ХХІ ст. багато рухів не мають явних лідерів, а отже владі нема з ким вести перемовини. Немає штабу, немає персоніфікації, і це – проблема. Несистемна опозиція – хто це, запитує від імені влади О.Вєнєдіктов, додаючи, що коли влада відчуває, що вулиця стає некерованою, то слід створювати механізми переговорного процесу.

Ю.Гусман під час свого коротенького виступу закликав уникати штампів, ярликів, а особливо звинувачень у шпигунстві, й висловив подив, що українські колеги нічого не сказали про українські реалії (на що ми з колегами резонно завили, що нам буквально слова не давати сказати в перебігу круглого столу). Що ж до аналогій щодо світосприйняття минулого в проекції на сьогодення, то Ю.Гусман переконаний, що вони досить скоро кануть у Лету, а всі прийдешні революції, які все одно будуть, набуватимуть зовсім іншого інформаційного насичення, як і війни. І тому уроки Лютневої революції тут не допоможуть.

Насамкінець В.Корнілов не втримався й вирішив ще раз нагадати присутнім, що 2004 р. в Україні відбулася технологічна операція зміни влади, хоч і не було демографічного злету, на що Посол РФ в Україні М.Зурабов лаконічно заявив: «Погоджуюся». І при цьому додав, що ще 2004 р. великий вплив мав зовнішній фактор.

На цьому круглий стіл з проблем завершився. Присутнім та кому було потрібно досить прямо було вказано на неофіційну, але тверду позицію Кремля щодо подальшого розвитку Росії й не менш відверто зроблено натяк щодо того, який напрямок розвитку політичної системи в Україні є прийнятним для Білокаменної. Одним словом, цей круглий стіл – свого роду стратегія зовнішньополітичної лінії Росії. Гуманітарна ін’єкція для кіл, які опинилися у фокусі уваги.

КОМЕНТАР

«ШАНС РОСІЙСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917 РОКУ БУЛО ЗМАРНОВАНО»

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, професор, заступник директора Інституту історії України НАН України:

— Зурабов постарався зібрати на цей семінар цікавих людей. Вони, власне, зосередилися не стільки на Лютневій революції (я її називаю Російською революцією, 1917 року взагалі була тільки одна революція), скільки на тому, як 1917 рік визначав подальший хід подій – до сьогоднішнього дня. У цілому тренд був на сучасність. Зурабов постійно скеровував учасників на те, щоб вони зосередилися на тому – що можна взяти з тих подій, щоб уникнути повторення помилок, які зробили чинні особи революції 1917 року, коли перед ними відкрився, після повалення самодержавства, шлях до європейського розвитку. Скеровував експертів на шлях, який уособлював у собі тодішній Тимчасовий уряд, тобто коаліція ліберальної та соціалістичної демократій, який міг модернізувати країну.

Насправді це – головне завдання, яке стояло перед Росією. Але цей шлях було змарновано. Тому що те, що зробили згодом більшовики, – це суто більшовицька модернізація. Вона була хибна у своєму їстві. Ця модернізація ѓрунтувалася на економічних принципах комунізму, тобто конфіскації приватної власності, перетворення всіх виробників у економічно залежну від держави масу, одержавлення всього і вся. На цій основі вже відбувалася концентрація засобів виробництва, капіталовкладень, будівництво підприємств тощо. Воно було ефективним, тому що можна було взяти максимум, залишаючи народу мінімум на споживання.

Усе це могло тривати тільки в індустріальну добу, але не в постіндустріальну. Про неї Сталін не здогадувався, навіть після Другої світової війни мало хто відчував, наскільки Радянський Союз відставав у економічному, продовольчому плані. Хіба можна вважати колгоспи модернізацією? Вона була хибною, тому що не диктувалася й не регулювалася особистою зацікавленості, яку дає тільки приватна власність на засоби виробництва.

Це – найбільший урок, який має винести Росія і пострадянські країни. По-суті, змарновано 70 років часу. Іноді кажуть – ось Сталін взяв зруйновану країну, а залишив її з атомною зброєю. Все це правильно. Але невідомо, як би розгорнулися події далі. Тим більше, відомо, яку ціну заплатив Радянський Союз (скільки жертв) за індустріалізацію, модернізацію, щоб перемогти Німеччину 1945 року.

Може, це дивно виглядає, але про українську Центральну Раду ніхто навіть не згадав. Про українські події, варіант революції в лютому не йшлося. Росіяни це практично проігнорували. Національний аспект не прозвучав. Напевно, тому що в них було інше завдання. Зурабов уже не вперше організовує подібні семінари – це не перша історична тематика. Хоча він сам і не історик. Останній семінар, повторюся, проходив саме з прицілом на сучасність, щоб довести: ось, мовляв, тоді, 1917 року, була така різноголосиця думок, екстремізм – більшовицький, радянський передусім, тому тепер треба йти еволюційним шляхом. Наголошувалося, що революції вже були, а сьогодні перед нами вже чисте поле – немає самодержавства, тому нам треба розвиватися нормально, оглядаючись одне на одного, без всякої «оранжевой чумы».

______________

* У березневі іди (15 березня) 44 р. до н.е. змовники вбили Юлія Цезаря. Згідно з Плутархом, провісник попередив Цезаря за декілька днів, що цього дня йому треба боятися смерті. Зустрівши провісника на сходах Сенату, Цезар сказав йому кепкуючи: «Березневі іди настали». «Настали, але ще не минули», – відповів провісник. Через кілька хвилин Цезаря вбили. Фраза «стережися березневих ід!» з п’єси Шекспіра «Юлій Цезар» стала крилатою. Символ тривожних очікувань.

_________________________________________

Бойтесь мартовских ид!*
Круглый стол в Киеве, посвященный Февральской революции 1917 года,
как стратегия российской внешнеполитической линии

Опубликовано: Гай-Нижник П. Бойтесь мартовских ид! Круглый стол в Киеве, посвященный Февральской революции 1917 года, как стратегия российской внешнеполитической линии // День. – 2012. – №30. – 21 февраля. – С.4.

Павел ГАЙ-НИЖНИК, доктор исторических наук, Институт политических и этнонациональных исследований им. И. Ф. Кураса НАН Украины

17 февраля 2012 г. в Российском центре науки и культуры в Киеве состоялся круглый стол «Февральская революция 1917 г.: власть, оппозиция, народ. История и современность», организованный Центром системного анализа и прогнозирования, POLIT.UA, при поддержке посольства России в Украине и Представительства Россотрудничества в Украине.

Вел заседание президент Центра системного анализа и прогнозирования, но по факту в соведущие ему довольно быстро приобщился Чрезвычайный и Полномочный Посол РФ в Украине М.Зурабов. Российскую сторону представляли: К.Воробьев (руководитель Представительства Россотрудничества в Украине), В.Корнилов (директор Украинского филиала Института стран СНГ), К.Затулин (известный политик, советник председателя предвыборного штаба В.Путина С.Говорухина), Р. Ищенко (президент Центра системного анализа и прогнозирования), Ю.Пивоваров (академик РАН), А.Подберезкин (проректор МГИМО(У) МИД РФ), А.Венедиктов (главный редактор «Эхо Москвы»), М.Ганапольский (известный теле-радиожурналист, «Эхо Москвы»), Ю.Гусман (правозащитник, «Эхо Москвы»); с украинской стороны в круглом столе приняли участие: В.Воронин (первый заместитель председателя Государственной архивной службы Украины), В.Солдатенко (член-корреспондент НАН Украины, доктор исторических наук, директор Украинского института национальной памяти), В.Верстюк (доктор исторических наук, Институт истории Украины НАН Украины), В.Кульчицкий (доктор исторических наук, Институт истории НАН Украины) и П.Гай-Нижник (доктор исторических наук, Институт политических и этнонациональных исследований им. И. Ф. Кураса НАН Украины).

Отмечу также, что собрание вызвало живую заинтересованность представителей масс-медиа, которые практически заполонили зал заседаний.

Несмотря на заявленную тематику, разговор едва ли не сразу трансформировался в обсуждение современных политических процессов, происходящих сейчас в России, украинский же вопрос затрагивался лишь бегло, да и то только в контексте (подтексте) современного состояния и проблем социально-политического положения в России. Несмотря на это, из уст представителей российского, скажем так, прокремлевского «десанта» слетели довольно показательные мнения относительно их виденья путей развития России, в котором прослеживались практически нескрываемые советы и относительно того, какой путь был бы, по их мнению, оптимальным и для нынешней Украины.

Прежде всего, хотелось бы все же в известной степени подчеркнуть некоторые акценты относительно размышлений присутствующих по поводу исторической судьбы России, в частности, их оценки Февральской революции 1917 г., поскольку они дают определенное показательное представление мировоззрения российских политиков и экспертов, которые имеют или же пытаются иметь определенное влияние на развитие современной украинской действительности. Отмечу, что всеми участниками круглого стола был осужден сталинский преступный и кровавый режим, но при этом явно тон разговора с самого начала задал посол РФ в Украине М.Зурабов, который отметил, что реформы, сейчас происходящие в России и Украине, во многом схожи с теми реформами, которые происходили в России во второй половине ХІХ – в начале ХХ в. Однако господин посол так и не уточнил, что он подразумевает под реформами в те времена и сейчас, и какое сходство они имеют. При этом дипломат отметил, что сегодняшнее российское селянство очень похоже на дореволюционную общину, что, собственно, довольно спорное утверждение.

Еще дальше пошел в своих размышлениях Р.Ищенко. Оказывается, то, что люди часто не желают слушать других, во многом является следствием революций – в частности, 1905–1907 гг., Февральской и Октябрьской 1917 г. в России и даже Великой французской революции. А виноваты в этих революциях ни кто иной, как интеллигенция, которая подбивает массы и выводит их на улицу. При этом докладчик осудил ту же таки интеллигенцию, которая, по его словам, организовала государственный переворот в России в феврале 1917 г. (Февральскую революцию), а через полгода сбежала – и страна оказалась в руинах. Такие же процессы, по мнению аналитика, происходили и при Французской революции.

Обращаясь к настоящему, господин Р.Ищенко не без иронии отметил и о недавних протестных акциях в российской столице, подчеркнув, что «50–100 тыс. в Москве вышли прогуляться», а мировая пресса почему-то уделяет этому больше внимания, нежели процессам в ЕС и Греции, добавив, что в России этих демонстрантов поддерживает лишь 5–7% населения. Была упомянута и Украина. Р.Ищенко твердо заявил, что в 2004 г. произошло вмешательство иностранных государств во внутренние дела Украины, и ими также предоставлялись огромные деньги на оранжевую революцию, которая была ни чем иным, как «спецоперацией иностранных государств» (при этом было замечено, что в 1917 г. большевики отнюдь не прибегали к немецкой финансовой помощи). Облегченно вздохнув, что события 2004 г. не закончились кровью (поблагодарив при этом Бога), а лидеры оранжевой революции находятся в тюрьме и вне политики, Р.Ищенко все же констатировал, что именно из-за тогдашних событий Украина развивается по «нисходящей», а толчком этому был 2004 год. Вы спросите: кто виноват? Р.Ищенко дает четкий ответ: вина за это лежит на ученых, интеллигенции и журналистах, которые виноваты в подстрекательстве населения, и у него нет надежды убедить интеллигенцию Украины и России, что с властью не нужно бороться, а нужно сотрудничать. Этой власти (В.Путина и В.Януковича), глубоко убежден эксперт, можно подать руку (руку нельзя было подавать только Гитлеру). Итак, очевидно, имея достоверную информацию, Р.Ищенко заверил, что в России этого (революции) не будет, поскольку власть сильна и поддерживается народом, а «уступка – это измена».

В.Корнилов, переняв эстафету от предшественника, осудил тех, кто осуждает большевистский переворот. С иронией говорил о Февральской революции, заявив, с достаточно прозрачным намеком на украинскую «оранжевую» власть, что к власти в феврале в 1917 г. пришли идеалисты, карьеристы и «временщики», которые не представляли, как нужно развивать государство. Мол, власть не работала, а митинговала, и среди очень плохих вещей был разгон полиции, которая, по утверждению докладчика, еще и собирала налоги. Следовательно, получили развал экономики, хаос с налогами, разгул толпы, а крестьянство было брошено на произвол. Власть в Петрограде безмолствовала, да к тому же принимала участие в этом развале. А еще неразумная власть поддержала рабочих, требовавших повышения зарплаты. Вот и теперь, по мнению эксперта, люди провозглашают те же лозунги, что и время развала России в феврале 1917 года, и в период развала СССР, а это, безусловно, очень плохо. При этом у господина В.Корнилова вызывает смех и удивление то, что народ в России требует каких-то изменений, ведь, по его словам, люди выходят с красивыми лозунгами, но не понимают их и хотят перемен лишь ради самих перемен. На примере же М.Горбачева было показано, что значит не понимать того, к чему может привести самодеятельность масс. То, что происходит сейчас, заметил В.Корнилов, это стремление возобновить то, что было в 80-х гг. XX в., мол, свергнем режим, а там посмотрим. Разношерстные массы становятся вдруг в одни ряды, при этом думают, что если изменения произойдут, они устроят Россию, с удивлением отметил он, добавив, что все это ведет Россию к временщикам и к краху России, как и в феврале 1917 г.

Такое предупреждение взволновало посла М.Зурабова, который сразу же задался вопросами, что делать и как избежать революций? Докладчики ответили просто, однозначно и четко: Не отрекаться, как ошибочно сделал царь Николай II, ведь Февральская революция – момент невозвращения для России, а революции – это не выход (В.Корнилов); Любой срыв («мятеж») власть должна подавить (Р.Ищенко).

После таких воинственных заявлений А.Подберезкин, попробовал внести в разговор определенный научный подтекст, подчеркнув проблему креативного класса (научные работники, педагоги, интеллигенция) и власти. Докладчик отметил, что креативный класс – основа национального человеческого потенциала и государства, именно его база сейчас разрушается (культура, фундаментальная наука, отсутствие модернизации). Ядром же креативного класса, который создает основную прибыль в развитых государствах, являются бюджетники. И в таких государствах основная прибыль зависит на 75% именно от интеллигенции и всего 15% – от заводов, промышленности и тому подобное, а еще 10% – от природных запасов. В России же ни власть, ни оппозиция не стремились вникнуть в эти проблемы. При этом, как заметил ученый, власть и оппозиция должны рассуждать, как развивать социальные институты, ведь если они развалятся – развалится и политическая система.

Однако фактический ведущий Круглого стола посол М.Зурабов, не без подтекста поставил вопрос ребром: реформы можно проводить лишь в условиях стабильности, и нужно ли в условиях мирового кризиса? И вот здесь мы услышали ряд рецептов. А.Подберезкин, признавшись, что является российским монархистом, заявил, что не только можно, но и нужно реформировать недостатки либеральной экономики и общества. Относительно Украины, докладчик, сделал вывод, что ориентируясь на энергетику, никакие реформы невозможны, следовательно, необходимо развивать высокие технологии, программирование. При этом в политическом спектре, по его мнению, самой эффективной политической системой является монархия. Эксперт отметил также, что авторитарный режим во времена Б.Ельцина был сильнее, чем сегодня при В.Путине, ссылаясь при этом на опыт избирательных процессов 1993, 1996 гг., однако заимствование политической системы извне (очевидно имелась в виду Европа) для России пагубно.

Учитывая вышеизложенное, посол М.Зурабов вспомнил и об Украине, отметив, что в 2010 г. в Украине были прекрасные условия для реформ, и что они не состоялись и не состоятся, поскольку цена на газ теперь неблагоприятная. Каков путь к реформам и в каких условиях их лучше всего проводить? Ответ у российского посла однозначный: в рамках демократических институтов вы являетесь заложником демократического голосования, но необходимо достичь максимальной управляемости — то есть сворачивания демократии и усиления авторитаризма.

Ю.Пивоваров, в свою очередь, заявив, что Временное правительство – самое практичное поколение русских политиков, его руководители князь Львов был самым эффективным менеджером, а Керенский был очень серьезным человеком. И если эти самые эффективные люди не смогли удержать власть, то нынешней власти нужно быть еще осторожнее. Как удержать власть? Большевики и Гитлер удержали власть, но какой ценой? Только лишь переступив черту, после чего при большевиках в 1929 г. нач алось рабство. Ученый также обратился к европейскому опыту и высказал утверждение относительно того, что лучшие умы Германии в 1930-е гг. вступили в НСДАП, экономика пошла вверх, социальная политика улучшилась... и все было бы хорошо, если бы не этот еврейский вопрос. В результате ученый сделал вывод, что когда происходят революции, когда относительно либерально, то становится небезопасно, потому что появляется группа заевшихся либералов, и лучший выход из этого положения – осовремененный тип Конституции 1906 г. – лучшего периода в русской истории, когда был создан политический дуализм легитимизма (царь – парламент). Сегодня же в России, по мнению Ю.Пивоварова, выборов практически нет – ни президентских, ни парламентских; народный суверенитет не работает; утвердилась кратократия (Ельцин ставит Путина, Путин – Медведева и так далее). Сам же В.Путин показал, как, будучи премьером, он превратил президента в декоративную фигуру. При этом эксперт отметил, что в настоящий момент революции в России не будет, оппозиция имеет 15–20% сторонников, но и она назначенная – в меру дозволенного. В рамках нынешней системы Россия из кризиса не выйдет. Всяческим революциям предшествует демографический всплеск, а сейчас в России, слава Богу, нет пассионарной молодежи.

И тут российский посол М.Зурабов, можно сказать сенсационно высказался относительно избирательного права, заявив, что в России выборов нет, они условно могут быть названы выборами, однако это является защитой элиты от неумного избирателя, которого нужно воспитывать. Р.Ищенко со своей стороны вообще задался еще более глобальным вопросом, а именно: Стоит ли давать образование кухаркиным детям, если они кухаркиными детьми так и останутся? На замечание же одного из присутствующих, что, несмотря на многочисленные пророчества, относительно краха США и Европы, Европа таки справится с сегодняшними проблемами, Посол РФ в Украине почти воскликнул: Не справится! И при этом прибавил, что европейские перспективы нужно рассматривать в контексте Бреттон-Вудской системы, пока Китай не выйдет на арену... А тогда, как все должны были понять, Европе и США таки наступит долгожданный господином М.Зурабовым конец.

После такой риторики слово было предоставлено В.Воронину, который, сразу же сдетонировал и так достаточно напряженную атмосферу в зале, когда безосновательно заявил, что в России никакой Февральской революции не было, по той причине, что, мол, в Петрограде смену власти активно поддержало 3% населения и 2% – в гарнизоне, а еще потому, что в феврале 1917 г. было убито свыше 1 тыс. человек, а в октябре во время большевистского переворота лишь 2–3 человека. Тут и начался скандал. А.Венедиктов, не сдержавшись при такой некомпетентности украинского архивного должностного лица, воскликнул: «Вы врете! В октябре в Москве был расстрелян целый гарнизон! Мракобесная конференция! Господин Воронин — русский шпион и лгун! Воронин врет!» И действительно, как впоследствии отметил и В.Верстюк, во время октябрьских событий лишь в Москве были убиты и ранены около 2 тысяч человек. Впрочем, номинальный ведущий встречи Р.Ищенко ничего другого не придумал, а только посоветовал А.Венедиктову выйти из зала и попить кофе, а сам В.Воронин, несмотря на то, что годится журналисту в сыновья, вызывающе посоветовал ему выпить валерьянки, прибавив, что так называемая оппозиция в России ходит на консультации в иностранные посольства. Такое хамство со стороны украинского служащего вызвало справедливое возмущение со стороны М.Ганапольского, который поднявшись, резонно спросил собравшихся: Почему Вы это терпите? Он дурак! Где доказательства!

Скандал был остановлен путем объявления перерыва, после которого посол М.Зурабов, опять задался вопросом, который беспокоил его в течение всего собрания: Можно ли и нужно ли сейчас что-то изменять в России? И при этом, по привычке, сам же отвечал, что революция – это конфликт элит, но это не дает права выводить народ на улицы, потому что элементов успокоения народной стихии, кроме террора не было в 1917 г., и, следовательно, как можно было понять намек дипломата, не будет и сейчас. Что же касается Украины, то российский посол был максимально откровенным и обошелся без намеков, заявив, что этой стране необходима авторитаризация власти, давление на прессу, возвращение и усиление кучмовской Конституции для осуществления реформ.

Лишь в конце встречи слово было предоставлено украинским ученым (В.Солдатенко, С.Кульчицкому и В.Верстюку, последним двум по их просьбе), напрасно пытавшимся в своих коротких речах повернуть разговор к заявленной в названии теме Круглого стола. В конце С.Кульчицкий отметил, что Украина в настоящий момент выходит из коммунизма и, слава Богу, что мы сейчас ускоренными темпами выходим из коммунизма, прибавив, что это является социальным вопросом. В.Солдатенко подвел итог, что в истории известны 2 пути изменений – эволюционный и революционный, и выразил несогласие с утверждением, что в ХХІ веке революционный лимит исчерпан».

В свою очередь, К.Затулин, заявил, что когда дело касается революций, то лозунг Французской революции «Свобода! Равенство! Братство!» является лукавым лозунгом, прибавив, что в современной России люди тоже хотят свободы, но в действительности они могут не заметить, что люди хотят равенства и первыми пострадавшими будут сами эти люди – элита. Политик выразил свое неудовольствие Путиным, однако избежал детализации аспектов такой позиции и раскритиковал Законопроект об изменениях избирательной системы в России. При этом он одобрительно отозвался о новых избирательных правилах в Украине, которая «наконец-то думались» ввести новую пропорционально-мажоритарную систему. К.Затулин также предостерег собравшихся убеждением, что В.Путин не Николай ІІ и отрекаться не будет. При этом докладчик отметил, что подписав отречение Николай ІІ предал свое предназначение, но царь, по мнению К.Затулина, справедливо заявил, что народ его не стоит и не понимает его. Припоминаю, я тогда вспомнил о Партии регионов, о Президенте В.Януковиче и Премьер-министре Н.Азарове, которые тоже никак не поймут, почему украинский народ их не понимает и не видит очевидного – улучшения жизни уже сегодня. Наверное, они тоже пришли к выводу, что этот народ их не достоин. Боюсь, чтобы эта власть не додумалась до другого, но самого простого выхода – «заменить народ». Какими методами это воплощается – истории известно!

Впрочем, вернемся к Круглому столу. Все тот же К.Затулин на нем философски отметил, что для большинства населения революция не так уж и важна, она важна для элит. Сама же революция – это мятеж и при революциях внешнее влияние было, есть и будет. Так было в 2004 г., так есть и в настоящий момент, добавил российский политик, после чего заявил, что отношение Европы к России в настоящее время такое же, как и отношение победителей в І Мировой войне к Германии после Версальского договора. На что он намекал, думаю, несложно догадаться.

Под занавес заседания ведущие наконец-то предоставили слово либералу А.Венедиктову, речь которого, стоит отметить, бесцеремонно, перекрикивали, обрывали насмешками и возгласами – люди, которых пригласил на встречу их же посол. Однако докладчик выразил надежду, что наследник Хорошковского на должности председателя СБУ не будет считать всех собравшихся на этом приеме у российского посла за шпионов и выразил мысль, что народ имеет право на протесты и демонстрации против правительства. При этом журналист призвал и власть и оппозицию к компромиссам, приведя пример того, что произошло относительно недавно, 35 лет назад. Тогда руководитель испанских коммунистов Сантьяго Корилья, несмотря на решение партии, один выступил с отказом от боевого восстания коммунистов против фалангистов после смерти Франко и пошел на переговоры с франкистами под патронатом короля Хуана Карлоса. Как результат, диалог между франкистами и радикалами-подпольщиками коммунистами, стрелявшими друг в друга, спас Испанию от очередной гражданской войны.

А.Венедиктов также указал на определенные сложности современного протестного движения, ведь в ХХІ веке многие из движений не имеют явных лидеров, а, следовательно, власти не с кем вести переговоры. Нет штаба, нет персонификации и это – проблема. Несистемная оппозиция – это кто, задается вопросом от имени власти А.Венедиктов, добавляя, что если власть чувствует, что улица становится неуправляемой, следует создавать механизмы переговорного процесса.

Ю.Гусман, во время своего коротенького выступления, выразил пожелание избегать штампов, ярлыков, а особенно обвинений в шпионаже, а также удивился, что украинские коллеги ничего не сказали об украинских реалиях (на что мы с коллегами резонно завыли, что нам буквально рта не давали раскрыть в ходе Круглого стола). Что же касается аналогий относительно мировосприятия прошлого в проекции на настоящее, Ю.Гусман, уверен, что они достаточно скоро канут в Лету, а все будущие революции, которые все равно будут происходить, приобретут совсем другое информационное насыщение (как и войны). И потому уроки Февральской революции здесь не помогут.

В заключение В.Корнилов не удержался и решил еще раз напомнить присутствующим, что в 2004 г. в Украине произошла технологическая операция по изменению власти, хотя и не было демографического подъема, на что посол РФ в Украине М.Зурабов лаконично заявил: «Соглашаюсь!» И при этом прибавил, что еще в 2004 г. большое влияние имел внешний фактор.

На этом Круглый стол по проблемам завершился. Присутствующим (и кому нужно было) было на нем достаточно прямо указано на неофициальную, но твердую, позицию Кремля относительно последующего развития России и не менее откровенно сделан намек, какое направление развития политической системы в Украине является приемлемым для Белокаменной. Одним словом, этот круглый стол – это своего рода стратегия внешнеполитической линии России. Гуманитарная инъекция для кругов, попавших в фокус внимания.

КОММЕНТАРИЙ

«ШАНС РУССКОЙ РЕВОЛЮЦИИ 1917 ГОДА БЫЛ УТРАЧЕН»

Станислав КУЛЬЧИЦКИЙ, доктор исторических наук, профессор, заместитель директора Института истории Украины НАН Украины:

– Зурабов постарался собрать на этот семинар интересных людей. Они, собственно, сосредоточились не столько на Февральской революции (я ее называю Русской революцией, в 1917 году вообще была только одна революция), сколько на том, как 1917 год определял дальнейший ход событий – до сегодняшнего дня. В целом тренд был на современность. Зурабов постоянно направлял участников, чтобы они сосредоточились на том, что можно взять из этих событий, чтобы избежать повторения ошибок, допущенных действующими лицами революции 1917 года, когда перед ними открылся, после свержения самодержавия, путь к европейскому развитию. Направлял экспертов на путь, олицетворявший тогдашнее Временное правительство, то есть коалиция либеральной и социалистической демократий, которое могло модернизировать страну.

На самом деле, это главная задача, стоявшая перед Россией. Но этот путь был утрачен. Ведь то, что сделали впоследствии большевики – это сугубо большевистская модернизация. Она была ошибочна по своей природе. Эта модернизация основывалась на экономических принципах коммунизма, то есть конфискации частной собственности, превращении всех производителей в экономически зависимую от государства массу, огосударствление всего и вся. На этой основе уже происходила концентрация средств производства, капиталовложений, строительство предприятий и тому подобное. Оно было эффективным, потому что можно было взять максимум, оставляя народу минимум на потребление.

Все это могло происходить только в индустриальную эпоху, но не в постиндустриальную. О ней Сталин не догадывался, даже после Второй мировой войны немногие чувствовали, насколько Советский Союз отставал в экономическом, продовольственном плане. Разве можно считать колхозы модернизацией? Она была ошибочной, потому что не диктовалась и не регулировалась личной заинтересованностью, которую дает только частная собственность на средства производства.

Это наибольший урок, который должна вынести Россия и постсоветские страны. По сути, потеряно 70 лет времени. Иногда говорят – вот Сталин взял разрушенную страну, а оставил ее с атомным оружием. Все это правильно. Но неизвестно, как бы развивались события дальше. Тем более, известно, какую цену заплатил Советский Союз (сколько жертв) за индустриализацию, модернизацию, чтобы победить Германию в 1945 году.

Возможно, это странно выглядит, но об украинской Центральной Раде никто даже не вспомнил. Об украинских событиях, варианте революции в феврале речь не шла. Россияне это практически проигнорировали. Национальный аспект не прозвучал. Вероятно потому, что у них была другая задача. Зурабов уже не первый раз организовывает подобные семинары – это не первая историческая тематика. Хотя он сам и не историк. Последний семинар, повторюсь, проходил именно с прицелом на современность, чтобы доказать, что вот, мол, тогда в 1917 году были такие разногласия в мнениях, экстремизм – большевистский, советский прежде всего, поэтому теперь нужно идти эволюционным путем. Подчеркивалось, что революции уже были, а сегодня перед нами чистое поле – нет самодержавия, поэтому нам нужно развиваться нормально, оглядываясь друг на друга, без всякой «оранжевой чумы».

* В мартовские иды (15 марта) 44 г. до н. э. заговорщиками был убит Юлий Цезарь. Согласно Плутарху, предсказатель предупредил Цезаря за несколько дней, что в этот день ему надо опасаться смерти. Встретив предсказателя на ступенях Сената, Цезарь сказал ему с насмешкой: «Мартовские иды наступили». «Наступили, но ещё не прошли» – ответил предсказатель. Через несколько минут Цезарь был убит. Фраза «Берегись мартовских ид!» из пьесы Шекспира «Юлий Цезарь» стала крылатой. Символ тревожных ожиданий.

__________________




 
БУЛАВА