hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Шановні друзі, наш сайт існує завдяки лише Вашій фінансовій підтримці. Не забутьте скласти благодійну пожертву на наш рахунок: ПриватБанк - 4149 6090 0384 6062
Dear friends, our website exists because of your financial support. Don’t forget to donate to this bank account: 4149 4993 8247 2718 (USD)

Архівні документи
Світова історія


Євангеліє від Петра

Євангеліє від Петра Євангеліє від Петра (Greek: κατά Πέτρον ευαγγέλιον, kata Petron euangelion) – один з новозавітних апокрифів. Існувало в перші століття християнства, але було відкинуто церквою (текст вважається неканонічним Євангелієм і був відкинутий як апокрифний синодами Католицької Церкви у Карфагені і Римі). Написане у пер. пол. ІІ ст. і вважається, що було складене на основі усних традицій про Ісуса, незалежних від канонічних Євангелій. Євангеліє від Петра знав Юстин. Належить до Євангелій Страстей – розповідає про суд Пілата, розп'яття Ісуса, його поховання та Воскресіння. Також Євангеліє від Петра містить фрагмент, що розглядається теологами як розповідь про зішестя в пекло. Завершується текст явищем Ісуса до жінок-мироносиць.

Про Євангеліє від Петра було відомо лише з ранніх цитат, особливо з посилання Євсевія на лист, розповсюджений Серапіоном у 190–203 рр., який, перевіривши його, виявив, що «більшість його належить до правильного вчення Спасителя», але деякі частини могли спонукати його слухачів потрапити в єресь доцетистських. Оріген також згадує, що «Євангеліє від Петра, як його називають, або Книга Якова», було джерелом для вчення про вічне дівоцтво Марії. Однак незрозуміло, що він мав на увазі в тому, що ми називаємо Євангелієм Петра, позаяк фрагменти, які ми нині маємо, ні про це, ні про народження Христа нам не оповідають.

Другий Климент посилається на уривок, який вважається Євангелієм від Петра:

2 Клем 5: 2

Бо говорить Господь: Ви будете, як ягняти серед вовків.

2 Клем 5: 3

Але Петро відповів і сказав Йому: Що тоді, якщо вовки? Повинні рвати ягнят?

2 Клем 5: 4

Ісус сказав до Петра: Нехай ягняти не бояться вовків, бо ті після них мертві; і ви також не боїтесь тих, хто вбиває вас і не є здатний зробити що-небудь вам; але бійся Його, що після смерти Він має силу над душею і тілом, щоб кинути їх у Геєнну вогняну.

У 1886 р. в Ахмімі (Єгипет; 60 миль на північ від Наг Хаммаді) у могилі середньовічного ченця були знайдені: уривок з Євангелія Петра, «Апокаліпсис Петра» і Книга Еноха. Рукопис VIII або IX ст. був поважно похований з єгипетським ченцем. Фрагментарне Євангеліє від Петра було першим віднайденим неканонічним Євангелієм, яке збереглося в сухому піску Єгипта. Твори були написані грецькою. У передостанній фразі фрагмента Євангелія автор називає себе: «Я ж, Симон Петро ...». Євангеліє Петра викликало великі суперечки і в середовищі теологів, і в середовищі істориків. Справжній автор Євангелія залишається загадкою.

Євангеліє від Петра
(уривок, що зберігся)

1.1. ... З іудеїв же ніхто не обмив рук, ні Ірод, ані будь-хто з суддів Його. І коли ніхто не захотів омитися, піднявся Пилат.

1.2. Тоді Ірод-цар наказує взяти Господа, кажучи їм: «Що я наказав вам зробити з Ним, зробіть».

Євангеліє від Петра 2.3. Був там Йосип, друг Пилата і Господа, і, бачачи, що вони мають намір розіп'яти Його, пішов до Пилата і попросив тіло Господа для поховання.

2.4. І Пилат послав до Ірода просити про тіло.

2.5. А Ірод сказав: «Брате Пилате, навіть якщо ніхто і не попросив би, ми б поховали Його, позаяк субота настає, бо написано в Законі: сонце не повинно заходити над умертвленним» – і передав Його натовпові перед першим днем свята Опрісноків .

3.6. І вони, взявши Його, гнали і бігли, штовхаючи Його, і говорили: «Женемо Сина Божого, отримавши владу над Ним».

3.7. І одягнули Його в порфіру і посадили Його на суддівське місце, кажучи: «Суди праведно, царе Ізраїлю».

3.8. І хтось із них, принісши терновий вінець, поклав його на голову Господа.

3.9. А одні, що стояли (поруч) плювали Йому в очі, інші били Його по щоках, інші тикали в Нього очеретяною палицею, а деякі бичували Його, примовляючи: «Ось якою почестю вшануємо ми Сина Божого».

4.10. І привели двох злодіїв і розіп'яли Господа поміж ними в середині: Він же мовчав, ніби не відчував ніякого болю.

4.11. І коли вони підняли хрест, вони написали (на ньому): «Це цар Ізраїльський».

4.12. І, поклавши одяги Його перед Ним, ділили їх і кидали жереб між собою.

4.13. Але один з лиходіїв дорікав їм, кажучи: «Ми через зло, яке вчинили, так страждаємо. Він же, який був Рятівником людей, що поганого він зробив вам?».

4.14. І, збурившися на нього, наказали не перебивати йому гомілок, аби він помер у муках.

5.15. Був вже полудень, і морок огорнув усю Юдею. І вони стали хвилювалися й боятися, чи не сіло сонце, а Він ще був живий. Позаяк вказано їм, щоби сонце не заходило над умертвленим.

5.16. Тоді хтось з них сказав: «Напоїть Його жовчю з оцтом», і, змішавши, напоїли.

5.17. І виконали всі і довершили гріхи над головами своїми.

5.18. Багато інших же ходили з каганцями і, вважаючи, що ніч настала, вирушили на спокій.

5.19. І Господь заволав: «Сила моя, сила, ти залишила мене!». І, сказавши це, він вознісся.

5.20. І в той же самий час розірвалася завіса в храмі Єрусалиму надвоє.

6.21. І тоді витягли цвяхи з рук Господа і поклали Його на землю. І земля вся затрусилася, і почався великий страх.

6.22. Тоді сонце засвітило, і стало ясно, що час ще дев'ятий.

6.23. Зраділи юдеї і віддали Йосипу тіло Його, щоби він поховав тіло, бо бачив, скільки доброго вчинив (Він).

6.24. Взяв же він Господа, обмив і обернув пеленою і відніс до своєї власної гробниці, званої садом Йосипа.

7.25. Тоді юдеї, і старійшини, і жерці, зрозумівши, яке зло вони самі собі завдали, почали бити себе в груди і говорити: «На жаль, гріхи наші! Гряде суд і кінець Єрусалиму».

7.26. Я ж з товаришами моїми журився, і, занепалі духом, ми сховалися, нас бо розшукували немов би злочинців і тих, хто хотів спалити храм.

7.27. Через це все ми постили і сиділи, сумуючи і плачучи ніч і день до суботи.

8.28. Книжники, і фарисеї, і старійшини, що зібралися, почули, що народ весь нарікає і б'є себе в груди, кажучи: «Якщо при смерті. Його такі великі знамення з'явилися, то бачите, наскільки Він праведний».

8.29. Злякалися вони і пішли до Пилата, просячи його і кажучи:

8.30. «Дай нам воїнів, аби ми могли вартувати Його могилу три дні, щоби Його учні не прийшли і не вкрали би Його і народ не вирішив, що Він воскрес з мертвих і не зробив би нам зла».

8.31. Пилат же дав їм Петронія-центуріона, щоби охороняти гробницю. І з ними пішли старійшини та книжники до гробниці.

8.32. І. прикотивши великого каменя, разом з центуріоном і воїнами привалили (його) до входу в гробницю.

8.33. І, запечатавши сімома печатками, розклали намета і почали стерегти.

9.34. Рано ж вранці, коли почався суботній світанок, прийшла юрба з Єрусалима та його округи, аби подивитися гробницю, що опечатана.

9.35. І тієї ж ночі, коли розвиднявся день Господній, – вартували ж воїни по двоє кожної варти – гучний голос пролунав в небі.

9.36. І побачили, як небеса розкрилися і двох чоловіків, що зійшли звідти, випромінюючи сяйво, і наблизилися до гробниці.

9.37. Камінь же бо той, що був привалений до дверей, відвалився сам собою, відсунувся, і гробниця відкрилася, і обидва юнаки увійшли.

10.38. І коли воїни побачили це, вони розбудили центуріона та старійшин, позаяк і вони перебували там, охороняючи (гробницю).

10.39. І коли вони розповідали про те, що бачили, знову побачили трьох чоловіків, що виходять з гробниці, двох, що підтримують одного, і хрест, що слідує за ними.

10.40. І голови – двох, що досягали неба, а у Того, кого вели за руку, голова була вище за небо.

10.41. І вони почули голос з небес: «Чи звістив Ти покійним?» 42. І була відповідь з хреста: «Так».

11.43. А ті обговорювали одне з одним, щоби піти і повідомити Пилатові.

11.44. І поки вони розмірковували, знову відкрилися небеса, і якийсь чоловік зійшов і увійшов до гробниці.

11.45. Ті, що побачили це разом з центуріоном поспішили до Пилата, залишивши гробницю, яку охороняли, і сповістили про все, що бачили, у сильному замішанні й хвилюванні, кажучи: «Істинно, Син був Божий».

11.46. Відповідаючи ж, Пилат сказав: «Я чистий від крові Сина Божого; ви ж так вирішили».

11.47. Тоді всі просили його наказати центуріонові та воїнам нікому не розповідати про побачене.

11.48. Бо краще, говорили вони, нам бути винними у найбільшому гріхові перед Богом, але не потрапити до рук народу юдейського і не бути побитими камінням.

11.49. І наказав тоді Пилат центуріону і воїнам нічого не розповідати.

12.50. Рано вранці дня Господнього Марія Магдалина, учениця Господа, побоюючись юдеїв, охоплених гнівом, не здійснила при гробниці Господа (того), що зазвичай чинять жінки над близькими померлими.

12.51. Взявши з собою подруг, пішла до гробниці, куди було покладено.

12.52. І боялися вони, як би не побачили їх юдеї, і говорили: «Якщо і не могли ми того дня, коли був розіп'ятий, ридати і стогнати, то тепер біля гробниці Його зробимо це.

12.53. Хто ж відкотить для нас камінь , що закриває вхід до гробниці, щоби, увійшовши, ми сіли близько Нього і зробили належне?

12.54. Камінь бо був великий, і ми боїмося, якби хто-небудь не побачив нас. І якщо ми не зможемо, покладемо біля входу те, що принесли в пам'ять Його, будемо плакати і бити себе в груди аж до нашого дому»

13.55. І вони пішли, і побачили гробницю відкритою, і, підійшовши, схилилися туди, і побачили там якогось юнака, що сидів посеред гробниці, прекрасного й одягненого в сяючі одяги, який сказав їм:

13.56. «Кого шукаєте? Чи не Того. Хто був розіп'ятий? Повстав Він і пішов. Якщо ж не вірите, нахиліться і подивіться на місце, де Він лежав, Його немає там. Бо повстав і пішов, звідки був надісланий.

13.57. Тоді жінки, охоплені жахом, втекли.

14.58. Був же останній день свята Опрісноків, і багато хто розходилися, повертаючися по домівкам своїм, позаяк свято закінчувалося.

14.59. Ми ж, дванадцять учнів Господа, плакали і горювали, і кожен, пригнічений доконаним, пішов до своєї домівки.

14.60. Я ж, Симон Петро, і Андрій, брат мій, взявши тенета, вирушили до моря. І був з нами Левій, син Алфеїв, якого Господь...





 
БУЛАВА Youtube Youtube