Архівні документи
X - XIV ст.
Слово реченого Христолюбцем
Анонімна апологетична пам'ятка давньоукраїнської літератури Відома з XIV ст., хоча зміст її занурений у часи суперництва традиційного (язичницького) вірування і утверджуваного християнства.
Як Ілля Фезвитянин, який заколов триста ідольських ієреїв та жреців..., так і ці не можуть терпіти християн, які живуть у двовір'ї. І вірують в Перуна, і в Хорса, і в Сима, і в Регла, і в Мокошу, і в вил, їх же число тридесять сестриниць, — називають окаянні невігласи і вважають (їх) богинями, і так кладуть їм треби й короваї їм молять, курей ріжуть; і вогню моляться, називаючи його Сварожичем; і чесновиток богом же творять... І коли в кого з них буде шлюб, грають у бубни й сопілки з багатьма чудесами бісівськими... Не личить християнам на бенкетах та весіллях бісівських ігор грати, бо то не шлюб називається, а ідолослужба. Як є танок, гульба, пісні мирські — сопілки, бубни — і вся жертва ідольська, моляться вогневі під стодолою, вилам, Мокоші, Ситу, Реглу, Перуну, Велесу, богу худоби, Хорсу, Роду, рожаницям і всім клятим богам їхнім... Не лише невіданням зло творимо, але й змішуємо деякі чисті молитви з проклятим молінням ідольським — трисвяту Богородицю з рожаницями, — якщо ставлять лише кутю, інші трапези законного обіду, якщо називається беззаконна трапеза, що приноситься Роду і рожаницям на прогнівання Бога.