«Вічність»
поезії
ЗАНЕПАД
Війна людей з Землею наче витвір До іскри спалу в пеклі, в марноті. Самовбиття землян – лише епітет До величі в тваринній простоті. Пошук оман богоподібних літер З абетки світла в млосній злидоті І мрій про вічне. Але й Бог витер Давно свої нотатки... В крихкоті Тліє буття у попелу. Люцифер Помер у розумі. А здох – у німоті. У скарбі сенсу чаклування цифер Шляху скорбот. У вдаванім житті. Уявність. Сенс давно дух випер Із сущого. А скріпи – не святі… Душа, розхристана мов вітер, Шука́, як блуд, притулку в самоті…
10 жовтня 2020 р.