«Відчуття»
поезії

СОН (МАРА)

За промені ніч й день веду,
Незримо темінь розтуляю:
Малює ма́ра тінь бліду,
Що має ключ від пекла й раю.
І я… Немисердно йду, 
У смерть плюю, часи минаю,
Чавлю́ буття, плету ходу
І пил з очей сліпих збиваю.

Без вороття. Десь упаду,
Землі́ з’їм, трав наобіймаю.
Каміння на свій хрест вкладу,
Встаю і знов їх розкидаю
У порожнечу. Розкраду
В природи квітів для розмаю,
Про щастя, може й про біду,
У їхніх пелюсто́к спитаю

І не повірю. В тім саду
Я вітра в груди наковтаю
Аж до зомління і знайду
Сенс незбагненного. Втопаю
В ріллі життєвій й до ладу
Себе і душу причащаю,
Прозріння схоплюю звізду
І геть – в незвідане. Вмираю…