«Відчуття»
поезії
СОН (МАРА)
За промені ніч й день веду, Незримо темінь розтуляю: Малює ма́ра тінь бліду, Що має ключ від пекла й раю. І я… Немисердно йду, У смерть плюю, часи минаю, Чавлю́ буття, плету ходу І пил з очей сліпих збиваю. Без вороття. Десь упаду, Землі́ з’їм, трав наобіймаю. Каміння на свій хрест вкладу, Встаю і знов їх розкидаю У порожнечу. Розкраду В природи квітів для розмаю, Про щастя, може й про біду, У їхніх пелюсто́к спитаю І не повірю. В тім саду Я вітра в груди наковтаю Аж до зомління і знайду Сенс незбагненного. Втопаю В ріллі життєвій й до ладу Себе і душу причащаю, Прозріння схоплюю звізду І геть – в незвідане. Вмираю…
13 березня 2017 р.