«Відчуття»
поезії

МЕНІ НЕ БАЙДУЖЕ…    

Мені не ба́йдуже, коли в мої́й країні
Правду на блуд звели́, а трелі солов’їні
У спів Сирен спотворили й Людині
Долі шляхи плетуть облудливо причинні.

Мені не ба́йдуже як на народній спи́ні
Хліви́ із бісеру лаштують собі свині
В людській подобі й ро́хки блювотинні
Вдають за мову й су́рми янголи́ні. 

Коли ґвалтують совість в свят-ряднині
А честь запродують й глузують з милостині
Мені не байдуже… Я ігрища тваринні
Не перевтілю в цінності родинні

Й у сенс буття. Коли хтось в серцевині
Глумом гризе життя і шмарклі жабуринні
В Любов жбурля – не гріх? Чи у стернині
Ще є зерно? Чи є дух в мертвечині?

Мені не ба́йдуже, коли мінливоплинні
Божки́ удавані віщують Батьківщині
Оманливі дива́ і в злидні баговинні
Цей рай занурюють, в тенета хомутинні.

Я зневажаю ниць (там ду́ші – в комірчині),
Блюзнірство, рабство дум і волю в домовині.
Не ба́йдуже мені як у майбутній днині
Йтися крізь час буде́ мої́й й твої́й дитині…