"Плинність"
поезія

Крізь час В душі, що вигоряється нутром, Випалюється битвами сумління, Що вкрита ґартом, м’яти полотном, Дощей роси не вистача зкропління Для рути-цвіту. Б’ється джерелом Серце любові. Стелиться квітіння Життя розмаїв. Сплетене гуртом З води й вогню, із вищого веління, Світло краси зроста, розніжене теплом, Людина постає – творіння провидіння! І, розриваючись між гнівом та добром, Крізь час іде, збира й кида каміння… Павло Гай-Нижник 7 серпня 2014 р.