«Відчуття»
поезії

ЕДЕМ

Якщо розчу́лити колосся променеве,
Що щільно пада з рудозла́того зерна́,
Й між них зирну́ти у неви́дке підвисе́нне –
Узрієш див країну – казку, де весна
Чарує вічно. Сяйво там – вишневе,
І краплі рос вже гронами спада
З захмарних лоз як омиття блаженне,
А п’ється – мед з нектаром. Опада
Щоночі в тім краю́ зоріння молочневе.
Крилаті янголи щебечуть піснь й луна
Муза не сурм і струн – благословенне –
Мелодія цвітіння барв. В танку опелена
Обіймами любов усіх. Там сокровенне
Скидає таємничість й споконвічна гра
Сумирності й спокуси тво́рить шаленеве
Кохання світу. В тім саду нема гріха тавра,
Ні сліз і ні жалю́ – чаклунство незбагненне 
Пристрасті Бога. Як в раю́ – без зла.
Де пе́рвні – почуття і джерело натхненне,
Де доля й нам би щастям проросла.