Павло
Гай-Нижник

"Плинність"
поезії

		  

			              ЧАС НА ЗМІНИ

			   В одній, колись заквітчаній, країні
			   Народ приспався (чи забув устати),
			   І розплодились там, як ще ніде до нині,
			   З кубла чужого варвари пихаті,
			   В яких і по ночáх і в днини
			   Рефлекс тваринний пожирати
			   Собі подібних рве. І без провини
			   Та інших відчуттів, стокляті
			   Вчорашні босяки з широкої стежини
			   Обсіли люд, зарвáлись, й в чистій хаті
			   Регочучи паскудять. А між ними
			   Смердять курвú і блазні волохаті
			   Волають п’яні гімни й золотими
			   Побрязкують цяцьками. Розіп’яті
			   Відтоді право там й свобода. Тихо гине
			   У цій землі зерно, а зáйди, мов затяті,
			   Безбожно моляться язúками німими,
			   Та й тішаться, немов своїх «понятій»
			   Від Бога приховали і сліпими
			   Людей зробили, що святих скупляти
			   Будуть як тушок срібними, масними
			   Грішми невартими; і так владарювати
			   У куряві сваволі до скінчини
			   Віків довічних будуть. Де їм знати,
			   Що Бог – не піп, з подачкою не згине,
			   Й вгодóваними псами не злякати
			   Гніву небес. А ще, що із темнúни
			   Світанок волі сяє, і що ґрати
			   Іржавіють поволі, а з-за спини
			   Народ заносить кару і тесати
			   Ножі почав давно. Його із домовини
			   Підняли сурми янголів й повстати
			   Зве честь Людини. Час настав на зміни.  


					  Павло Гай-Нижник
					  21 липня 2012 р.