Павло Гай-Нижник

Вільне козацтво

  ВІЛЬНЕ КОЗАЦТВО- національні добровільні військово-міліційні формування, які 1917-18 діяли в Україні та на Кубані. Перші загони В.к. виникли весною 1917 на Звенигородщині як протидія збільшовиченим загонам демобілізов. солдат. і армій. дезертирів. Їх створювали за козац. звичаєм у вигляді теріторіал. самооборони з вибор. старшиною. Особливого поширення рух В.к. набув на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині - землях, що раніше входили до складу Гетьманщини і на яких збереглися козац. звичаї і традиції, а також на Херсонщині та Волині. Ініціатором руху за утворення В.к. був селянин с.Гусакове Звенигород. пов. Київ. губ. (нині Звенигород. р-ну Черкас. обл.) Н.Смоктій. У квітні 1917 відбувся 1-й з'їзд козацтва, на якому були вирішені деякі організац. питання та обрано кошового отамана - С.Гризла. Завдання об'єднання окремих козац. загонів у єдину заг.-укр. структуру було вирішено на Всеукр. з'їзді В.к., що відбувся 3 (16) - 7 (20) жовтня 1917 у м.Чигирин (нині Черкас. обл.). 200 делегатів з'їзду представляли 60 тис. вільних козаків України та Кубані. На ньому було обговорено і ухвалено статут В.к. та затверджено Ген. раду з 12-ти осіб, зокрема отаманом усього В.к. обрано генерала П.Скоропадського, ген. писарем - В.Кочубея, наказним отаманом - І.Полтавця-Остряницю, ген. суддею - М.Левицького, ген. хорунжими - І.Луценка, С.Гризла і О.Шаповала. Організац. осередком козацтва обрано м.Біла Церква, де була створена військ.-козац. школа та виходив часопис "Вільний Козак". Як міліційні підрозділи В.к. підпорядковувалося Секретарству внутр. справ УЦР, його гол. структур. одиницею були сотні, які створювалися у селах і містах у межах волості. Сотні об'єднувалися у курені; курені (у межах повітів) - у полки; полки (у межах губерній) - у коші. Сотенна старшина складалася з 5-ти осіб, кожна сотня мала свій прапор, канцелярію і б-ку. За статутом до В.к. приймали громадян України (крім колишніх працівників міліції), яким виповнилося 18 р. і які не були позбавлені прав за вчинені злочини. Кер-во УЦР із застереженням поставилось до створення В.к., оскільки козаки, всупереч програмі соціалізації і націоналізації землі Ген. Секретаріату, вимагали збереження і захисту прав приват. власності на землю. Окрім того, отаманом було обрано великого землевласника П.Скоропадського, соц.-екон. і політ. програма якого докорінно відрізнялася від позицій УЦР. Хоча гол. завданнями В.к. були боротьба із пограбуванням, насиллям і дезертирством та підтримка порядку у державі, внаслідок відсутності в УЦР власних ЗС під час більшов. наступу козаки встали на захист незалежності України, зокрема під час оборони Києва у січні 1918 відзначилися частини В.к., сформов. із робітників київ. з-дів. Незважаючи на це, 5 квітня 1918 під тиском німців уряд УНР розпустив збройні загони В.к. Проте значна частина козаків увійшла до складу Армії УНР, ін. частина - склала ядро повстан.-селян. руху, що розгорнувся в Україні 1918-22. УЦР не зуміла використати стихій. прояв нац. патріотизму і свідомості українців для розбудови війська. Її помилки намагався виправити П.Скоропадський, який прагнув ввести В.к. у спектр держ. політики, оскільки соц.-політ., селян. і військ. доктрини гетьмана (а отже й офіц. позиція Української Держави) були тотожними з прагненнями осн. маси козацтва, за винятком окремих анархізов. загонів. У червні 1918 П.Скоропадський у "Відручному листі Гетьмана всієї України до Міністра Військових Справ" оголосив про розпуск В.к. і всіх ін. козац. війсбк. орг-цій, натомість 10 серпня 1918 ухвалено "Закон про відновлення Українського Козацтва". Відповідно до нього В.к. перетворювалося в Укр. козацтво на чолі з гетьманом, яке повинне було протидіяти поширенню більшовизму та наступу пророс. орг-цій і стати воєнізов. структурою укр. сусп-ва, яка б (за тимчас. відсутності регуляр. війська) забезпечила держ. безпеку і незалежність України. На перешкоді цих планів стала нім.-австр. військ. влада, яка намагалася не допустити формування укр. воєнізов. формувань у сусп-ві. Гетьман вимушений був таємно виділяти кошти на орг-цію Укр. козацтва, яке так і не встигло перетворитися на організов. сусп. верству через швидке падіння Гетьманату, втягнення України у війну і втрату нею державності.

Опубліковано: Гай-Нижник П.П. Вільне козацтво // Енциклопедія Сучасної України. - Т.4. - К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2005. - С.547.