Павло Гай-Нижник

Грошові взаємини України та Росії на початку ХХ ст. і перспективи фінансового
розвитку УНР після 1917 р.
(Завдання Генерального Секретаріату у баченні директора Українського Державного банку і Державної скарбниці УНР М.Кривецького)

Опубліковано: Гай-Нижник П. Грошові взаємини України та Росії на початку ХХ ст. і перспективи фінансового розвитку УНР після 1917 р. Завдання Генерального Секретаріату у баченні директора Українського Державного банку і Державної скарбниці УНР М.Кривецького) // Економічний часопис–ХХІ. – 2003. – №6. – С.46–48.

ГРОШОВІ ВЗАЄМИНИ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. І ПЕРСПЕКТИВИ ФІНАНСОВОГО РОЗВИТКУ УНР ПІСЛЯ 1917 РОКУ

Завдання Генерального Секретаріату у баченні директора Українського Державного банку і Державної скарбниці УНР М.Кривецького

Революційний 1917р. добігав кінця. Для України він був доленосним. У березні утворилася Центральна Рада, а вже у червні, після проголошення І Універсалом автономної у складі Росії України, наш народ став на шлях творення втраченої колись власної державності. Майбутнє бачилося світлим і безхмарним, у кольорах світової соціальної справедливості й інтернаціонального братерства. Проте дуже скоро райдужні тони почали розвіюватися життєвими реаліями - як політичними, так і фінансово-економічними. Жовтневий переворот у Петрограді та узурпація влади більшовицькою партією зруйнували уявлення провідників українського національного революційного відродження про соціалістичну демократію в Росії і змусили Україну дистанціюватися від північної столиці на федеративну відстань. 19 листопада 1917р. ІІІ Універсал Центральної Ради проголосив, що "Україна стає Українською Народньою Республікою" і заявила своєю подальшою політичною метою, "щоб уся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів". Утім, більшовицьке партійне керівництво розглядало питання самовизначення поневолених царатом народів у іншому ракурсі.

На реакцію Смольного стосовно "сепаратистського повороту" в політиці Києва не довелося довго очікувати. Тиск на Україну розпочався як з дипломатичного, так і з фінансового боку. 4 грудня 1917р., намагаючись змусити Генеральний Секретаріат УНР піти на військово-політичні поступки більшовицькій владі, РНК РРФСР припинила виділення українському урядові рубльової готівки. Невдовзі конфлікт спалахнув із новою силою і перейшов у збройну фазу. Тим часом уряд УНР, аби позбутися грошового зашморгу, приймає низку законодавчих актів фінансового спрямування. Зокрема 9 грудня 1917р. Центральна Рада ухвалила закони "Про Державні кошти України", "Про цукрову монополію", "Про перетворення Київської контори російського Государственного банку на Український Державний банк" тощо. 19 грудня 1917р. було прийнято Тимчасовий Закон про випуск державних кредитових білетів УНР.

Рік 1917-й закінчувався початком україно-більшовицької війни. 1918-й обіцяв бути важким і непевним. Разом із тим київські можновладці (в контексті ескалації воєнних дій з більшовиками) мали визначитися у своєму ставленні до офіційного статусу федеративного перебування УНР у складі Росії взагалі. Урядові необхідно було зважати не лише на політичні, а й на господарські вигоди та втрати як за умови перебування України у складі всеросійської федерації, так і за можливості самостійного державного існування УНР.

Ситуацію, що склалася в той період, проаналізував перший директор Державного банку і Державної скарбниці УНР М.Кривецький. Значний за обсягом і ґрунтовний за змістом документ за назвою "Економіко-фінансові перспективи Української Республіки і найближчі економічні, фінансові та політичні завдання Генерального Секретаріату. Короткі міркування М.І. Кривецького" було підготовлено 29 грудня 1917р. [1, 1-49]. У документі докладно розглядалося питання стосовно перебування українських земель у складі Російської імперії за останнє перед вибухом світової війни п'ятиріччя (1908-1912) і перспективи подальшого розвитку країни після завершення воєнних дій як за умови її перебування тепер уже у федерації всеросійській, так і поза нею.

Безпосередньо про фінансову сферу йшлося у VII та VIII розділах (відповідно: VII. Державні фінанси; VIII. Кредит і гроші) доповідної. Головним питанням розділів (яке розглядається тією чи тією мірою в усьому документі) було: чи в змозі УНР вести власні фінансові справи, створити (і на яких засадах) дієздатну національну грошову систему як самостійне державне утворення. Автор (за допомоги професора А. Вольського) проаналізував фінансовий стан України як складової Російської імперії в останні передвоєнні роки. Перш за все, згідно з губернськими кошторисними надходженнями та витратами, було визначено (окремо по губерніях) державні фінанси України у складі імперії Романових у період від 1908 по 1912 рр. Наведемо деякі з вищезгаданих фінансових показників на прикладі переважно аграрної Волинської (див. табл. 1) та промислово розвиненої Катеринославської (див. табл. 2) губерній [1, aрк. 23].

Підсумовуючи дані по всіх дев'яти українських губерніях, М.Кривецький дійшов таких висновків:

•У п'ятиріччя, що розглядається, доходи України збільшилися на 107.296.000 руб., або із залишком на 31%, а витрати зросли на 64.236.000 руб., або майже на 21%.

•Перевищення звичайних доходів України над її звичайними витратами з 1910 року [,] тобто з часу пожвавлення на Україні цукрової, залізничної та кам'яновугільної промисловості [,] різко підвищилося, склавши майже 18% відносно загальної суми валових доходів.

Таблиця 1. Фінансові показники розвитку Волинської губернії,
1908-1912рр.

Таблиця 2. Фінансові показники розвитку Катеринославської губернії,
1908-1912рр.

•У складанні доходів України головну роль грав дохід від скарбової винної операції, що склав у 1912 році 170.389.000 рублів, або майже 38% відносно загальної суми звичайних доходів, а отже, назва "п'яного бюджету" повинна бути із усією справедливістю віднесена до царського бюджету України" [1, арк. 24].

Не маючи у розпорядженні даних про чисті прибутки Государственного банку імперії від українських операцій, М.Кривецький визнає, що вони (такі прибутки) у будь-якому разі мали бути не нижчими за четверту частину усього прибутку Госбанку за 1912р., який становив 33 млн. руб. Відповідно до державного доходу України за цією статтею повинно було надійти не менше 8 млн. 250 тис. руб.

Були також обчислені фінансові показники трьох державних залізниць в Україні (див. табл. 3) [1, арк. 25].

Промисловий податок, що сплачувався Україною, у 1912р. становив приблизно 8 млн. 991 тис. руб. При цьому автор зазначає, що, навіть відкинувши інші поправки (наприклад, митні збори та акциз на чай і сірники, які надходили за рахунок України до інших місць), чисті доходи України за 1912р. сягнули 201 млн. 815 тис. руб. Ця сума складалася з перевищення звичайних прибутків над звичайними видатками, 3% чистого прибутку державного банку та українських залізниць, а також поправки на промисловий податок.

Таблиця 3. Показники трьох державних залізниць в Україні

Якщо з цієї суми вирахувати (пропорційно чисельності населення підросійської України - 32 млн. чол.) витрати на утримання центрального управління імперії і сплату державних боргів, то загальна величина видатків України по імперії, відповідно до вищевказаних статей, склала 460 млн. 928 тис. руб. Тож 32/171* цієї суми давали Україні 80 млн. 407 тис. руб. Таким чином, чистий дохід від України за 1912р. склав 121 млн. 808 тис. руб., тобто цю суму українські губернії Росії з власних коштів передавали на покриття видатків інших частин імперії, які жодним чином її не стосувалися. При цьому М.Кривецький зазначає, що це і є "та контрибуція, котра була у 1912 році сплачена Україною за честь перебувати областю Імперії Романових", та наголошує на тому, що "контрибуція, котру Україна мала б сплачувати Російській Народній Республіці, побудованій на самодержавництві усіляких Лєніних, Бронштейнів, Розенфельдів, Іоффе та ін[ших] була б багато більшою контрибуції, що утримувалася царями" [1, арк. 25].

Приблизні розрахунки цієї (більшовицької) контрибуції викладаються автором у такому вигляді: "На перше січня 1913 року державні борги Російської імперії склали 8.858.054.000 рублів. За час війни зроблено внутрішніх і зовнішніх боргів близько 27.000.027 мільярдів рублів, та випущено паперових рублів, не забезпечених ні золотом, ані виробленим народним багатством, близько 12 мільярдів. Паперово-грошова інфляція привела Росію до надзвичайного падіння [вартості] рубля, який нині слід цінити лише [у] 15 коп. по відповідності із золотим запасом Государственного банку й лише у 7 золотих коп. щодо обійнятого шаленою спекуляцією товарного ринку. За падіння рубля мусить заплатити народ: це падіння рівносильне примусовій виїмці з російської народної кишені приблизно 12 мільярдів рублів. Таким чином у даний момент [мається на увазі кінець 1917р. - П. Г.-Н.] на шиї народу в Росії, що потрапив у рабство темноти й експлуатується Лєніним і К-о [,] висить вже не менше 40 мільярдів рублів боргу" [1, арк. 26]. За таких обставин М.Кривецький прогнозує, що ліквідація воєнного стану та яке-не-яке відновлення більшовицької руйнації (якщо припустити, що Росія прийде до певної рівноваги вже за 3-4 роки) обійдеться її народам щонайменше у 25 млрд. руб. З огляду на це Росія через вказані 3-4 роки була б обтяжена боргом щонайменше в 72 млрд. руб., з яких не менш 1/3 мало б припасти на Україну як на найбагатшу частину держави. Одночасно у вигляді відсотків за російським боргом Україна мусила б сплатити не менш 1 млрд. 440 млн. руб. (у розрахунку 6% на рік). І далі М.Кривецький доходить такого логічного висновку: "якщо Україна цілком від'єднається від Лєнінського Царства, вона уникає 8-мільярдної тяжкості державного боргу та річного податку по сплаті цього боргу у 480.000.000 рублів" [1, арк. 26].

Таблиця 4. Обігові рахунки Госбанку Російської імперії
в 1908 та 1912рр., млрд.руб.

Вихід із становища, що склалося в царині державних фінансів на грудень 1917р., директор Держбанку і Держскарбниці УНР вбачав у проголошенні самостійної соціалістичної України та здійсненні суцільної монополізації, націоналізації і соціалізації промисловості, цін, банків тощо.

Аналогічними були погляди М.Кривецького на кредитно-грошову ситуацію та шляхи її вирішення. За його підрахунками, "до [Першої світової] війни на території України працювало 3.660 кредитових установи різного типу. В тому числі знаходилося 161 відділення Акціонерних Банків і Банківських Контор, та 316 товариств Взаємного Кредиту, а всього в межах України до війни малося 477 гнізд спекулятивного кредиту, бо переважна більшість товариств взаємного кредиту, - на думку автора документа, - є розсадником самої неприборканої спекуляції" [1, арк. 28]. Обігові рахунки Госбанку Російської імперії можуть дати уявлення про розміри грошових обертів в Україні в 1908-му та 1912р. (див. табл. 4).

Після цього М.Кривецький, спираючись на аналіз стану державних фінансів країн-учасників світової війни, зокрема Франції (зроблений професором А. Вольським, який на той час мешкав у Києві), доводить невірність уявлень тогочасних економістів про обов'язкову необхідність забезпечення грошових знаків золотом. З цього приводу автор зазначав: "Золоті запаси емісійних банків усього світу складають нині не вище 30 мільярдів франків, а війна вже обійшлася воюючим державам [...] не менш 700 мільярдів франків, при чому короткотермінові зобов'язання народів, що стинаються, складають близько 45 мільярдів франків. Золотий запас французького банку складає близько 5 мільярдів франків, а випуск банкнотів досягає у Франції 21 мільярда франків. Якщо б цінність паперових грошей визначалася золотими запасами національних банків, французький паперовий франк коштував би близько 24 золотих сантинів*, між тим французький паперовий франк розцінювався на Нью-Йоркській біржі у вересні 1917 року у 38 1/2 золотих сантина. Із співвідношень цих фактів витікає, що по-перше війна розвіяла упередження, в силу якого курс банкнотів визначався золотими запасами національного банку; по-друге, золоті запаси емісійних банків занадто мізерні для того, щоб покривати суми по воєнних витратах і, по-третє, більшість воюючих країн надто переповнені паперовими грішми для того, щоб ці країни могли повертатися шляхом колосальних жертв [до] золотої валюти, що не має ніякого практичного значення" [1, арк. 34].

Виходячи з вищевказаного, М.Кривецький підкреслює, що по завершенні війни розраховувати на іноземні капітали для відновлення вітчизняної економіки і фінансів не доведеться, адже всі країни знаходяться у кризовому стані й ще приблизно 4-5 років інвестуватимуть кошти у власну економіку [1, арк. 35]. Пропонувався єдиний вихід: власними силами налагодити народне господарство, запровадити залізнично-кредитове страхування, сільськогосподарську, торговельну і зовнішньоторговельну монополії, тимчасово дозволити існування промислово-приватних підприємств, ввести безмитний контроль тощо, аж до поступового примусового насадження соціалізму. У сфері фінансів пропонувалося розпочати необмежений випуск Держбанком банкнот і обертати їх виключно на території своєї країни [1, арк. 36].

Для підняття курсу вітчизняних паперових грошових знаків пропонувалося "перш за все обмежити Україну від приливу російських грошей, курс яких буде, безсумнівно, падати. Україна не буде в силах зупинити падіння рубля" [1, арк. 43]. Окрім того, з цією метою необхідно було здійснити штемпелювання російських грошових знаків, що на той час вже перебували в українському обігу, а для новозапроваджених встановити новий курс. Такі рублі мають пройти через українські кредитові установи і поповнити нестачу грошової маси. Приватні ж банки і товариства взаємного кредитування слід беззаперечно націоналізувати. Взагалі ж українську економічно-фінансову сферу, за переконанням М.Кривецького (яке, до речі, збігалося з офіційною думкою влади УНР), необхідно піддати суцільній соціалізації.

Підсумовуючи свої міркування, директор Держбанку і Держскарбниці визначив такі основні першочергові фінансові завдання Генерального Секретаріату УНР:

•проштемпелювати російські грошові знаки до 1 березня 1918р.;

•оголосити про те, що проштемпельовані рублі будуть замінені на українські карбованці до 1 січня 1919р.;

•оголосити, що після 1 травня 1918р. рублі без штемпеля будуть не дійсними на території УНР, а проштемпельовані набудуть нового курсового співвідношення із карбованцем;

•не розраховувати на податкові та акцизні збори, а побудувати державні фінанси на засадах монополій [1, арк. 48].

Подальший, після проголошення IV Універсалом Центральної Ради самостійності УНР і укладання українською делегацією Берестейського договору 1918р. з державами Четверного блоку, розвиток фінансової політики уряду України показав, що накреслені М.Кривецьким перспективи і напрями були цілковито сприйняті і почали впроваджуватися в життя офіційним Києвом [2]. На короткий термін (з 29 квітня по 14 грудня 1918р.) цей курс частково було перервано в період існування Української Держави у формі Гетьманату П. Скоропадського. Однак у цей час було розпочато штемпелювання рублів, обмежено ввезення і заборонено обіг окремих рубльових номіналів, планувалося здійснити повний обмін усієї маси російських грошових знаків на українські та заборонити їх функціонування в Україні. При цьому зберігалися всі форми власності і свобода фінансово-економічної діяльності [3]. З поваленням Гетьманату і відновленням УНР на чолі з Директорією український уряд остаточно заборонив обіг російських рублів на терені держави [4] і відновив курс на суцільну соціалізацію, націоналізацію та монополізацію вітчизняної економіки і фінансового ринку. Цілковитому втіленню цих намірів перешкодила Друга україно-більшовицька війна, яка закінчилася поразкою для України, втратою державності і встановленням більшовицького "радянського" режиму.

  1. Центральний державний архів вищих органів влади і державного управління України (ЦДАВОВ України). - Ф. 1064, оп. 1, спр. 28.
  2. Гай-Нижник П. Фінансова політика Української Центральної ради (1917-1918) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених і аспірантів. - Т.3. - К.: Iнститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України, 1999. - С.356-400.
  3. Гай-Нижник П. Фінансова політика уряду Української Держави 1918р. // Студії з архівної справи та документознавства. - Т.5. Друга Міжнародна наукова конференція "Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 року". - К.: Головне архівне управління України, Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, 1999. - С.102-108.
  4. Гай-Нижник П. П. Вихід України в 1917-1919 рр. з російської рубльової зони // Фінанси України. - 1997. - №10. - С.120-123.