Павло Гай-Нижник
Що знали у Києві про загибель царської родини у 1918 році
Опубліковано: Гай-Нижник П. Що знали у Києві про загибель царської родини у 1918 році // Архівознавство. Археологія. Джерелознавство: Міжвідомчий збірник наукових праць. – Випуск ІІІ. Джерелознавчі дисципліни. – К.: Український державний науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, 2001. – С.99–101.
Про загибель царської родини російського імператора Ніколая ІІ, холоднокровне вбивство її членів більшовиками на нинішній день написано немало. Було перевидано старі емігрантські розвідки з цього приводу, видруковано нові дослідження, відзнято низку телепередач та документальних фільмів. Російською владою офіційно було призначено спеціальну слідчу комісію для встановлення історичної правди щодо розстрілу родини Романових, спільно з іноземними фахівцями проведено цілу ланку медичних експертиз… Свого часу уряд адмірала Колчака також ухвалив провести розслідування цієї трагедії. Слід зауважити, що трагедія полягала не у самому акті страти Ніколая Кривавого, як справедливо прозвав його нарід, а у варварській розправі над родиною колишнього царя. Хоча соціальні вибухи, а тим паче революції, ніколи не були жалісними, особливо у перебігу смертельних боїв за свої завоювання. Велика політика завжди була низькою морально.
Проте, якщо нині у питанні про загибель царської сім’ї у істориків практично не залишилося нез’ясованих фактів, то у рік її страти про розстріл Романових або нічого не було відомо, або передавалися лише чутки, іноді навіть неймовірного змісту. Майже нічого певного не знали з цього приводу й в Україні взагалі і у Києві зокрема. Світло на цю подію несподівано для громадян столиці пролив лист з обійнятої громадянською війною Росії. “Лист з Катеринодару” на сьогодні швидше є археографічною пам’яткою, аніж джерелом до вивчення нюансів смерті останнього російського імператора і його родини. Його (листа) було видруковано у статті “Загибель царської сім’ї” в одному з листопадових чисел (№ 158) газети “Голосъ Кіева” за 1918 рік. Він є однією з перших публікацій, що так широко розповідає про загибель царської сім’ї на той час в Україні. Безсумнівно, що достовірність розповіді (яка майже відповідає сучасним свідченням про страту та захоронення загиблих) генерала Грішина-Алмазова базується на підсумках розслідування комісії, що була призначена Сибірським урядом А.Колчака по факту розстрілу царської родини.
Такою інформацією з приводу загибелі сім’ї Романових восени 1918 року володіла громадськість України. Отже, читачам пропонується до уваги цей лист з минулого, що передав до оприлюднення невідомий І.Ш-ов, який було надіслано з Катеринодару до Києва у 1918 році. Освіченість публікатора, його обізнаність зі справами у Добровольчій армії А.Дєнікіна та ініціали дають нам також можливість припустити, що ним (автором публікації у “Голосі Кієва”) міг бути болгарський посол в Українській Державі Іван Шишманов, хоча й поки що таке припущення потребує додаткового опрацювання істориками-болгаристами. Подається зі збереженням правопису:
Въ добровольческую армію прибылъ ген.Гришинъ-Алмазовъ которымъ сообщены подробности убійства царской семьи.
Размтръляна вся семья: Государь, Наслъдникъ, Александра Федоровна, Великія Княжны Татіана, Ольга, Марія и Анастасія. Вмъстъ с царской семьёй растръляны Долгоруковъ, лейбъ-медикъ Боткинъ, лейбъ-лектриса Шней[?], кн.Татищевъ и др. лица свиты. Камердинеръ Государя незадовго до убійства былъ арестованъ большевиками и заключенъ въ тюрьму. Только благодая этому ему удалось спастись и дать тъ цънныя показанія, которыя долили свът на это кошмарное дъло.
Послъднія дни передъ убійствомъ вся царская семья была заключна въ одной комнатъ. Въ ихъ распоряженіи была единственная койка, на которой спала Олександра Федоровна. Всъ остальные принуждены были спать на голомъ полу, безъ всякой подстилки. Въ этой же комнатъ днемъ и ночью помъщалась охрана изъ красноармейцевъ. Тюремщики подвергали заключённыхъ неприрывнымъ оскорбленіямъ и издъвательствамъ. Ни на одну минуту ни Государь, ни его семья не оставались безъ надзора. Часто, среди ночи тюремщики будили заключённыхъ и заставляли ихъ отвъчать на самые циничные разспросы. Невыносимымъ униженіямъ подвергались особенно Великія Княжны. Не было той пакости въ отношеніи несчастныхъ дъвушекъ, которые отказали бы себе издъвавшіеся надъ ними негодяи. Давая свои показанія слъдственной комиссіи камердинеръ Государя, рыдая, говорилъ, что только смерть могла явиться для нихъ избавленіемъ. И вотъ как эта долгожданная смерть наступила.
Въ ночь на 17 іюля комиссаръ Авдъевъ сообщилъ узникамъ о томъ, что они будутъ разстръляны. Ихъ отвезли въ полутёмный подвалъ, поставили къ стънъ и разстръляли. Согласно послъдней просьбъ Государя, онъ былъ разстрълянъ съ больнымъ и измученнымъ Наслъдникомъ на рукахъ. Великая Княжна Татіана Николаевна, раненая нъсколькими пулями, была добита прикладами.
Въ эту же ночь, тъла убитыхъ были вывезены изъ Екатеринбурга, гдъ произошёлъ этотъ ужасъ, и въ 40 верст отъ города сожжены.
Камердинеръ Государя среди пепла и обугленныхъ костей нашёлъ крупный брилліантъ, принадлежавшій В. К. Ольгъ Николаевнъ. Брилліантъ этотъ, какъ объ этомъ извъстно, камердинеромъ былъ зашитъ въ бъльъ Великой Княжны.
Обстоятельства Вего этого кошмарного дъла установлены Особой Слъдственной Комиссией, назначенной Сибирскимъ Правительствомъ для всесторонняго раслъдованія. Въ составъ комисіи было два профессора Томського университета и представители слъдственной власти Томска и Екатеринбурга.
Объ убійствъ Государя большевики оповістили сами на следующій день. Убійство же остальныхъ членовъ семьи они долго и тщательно скрывали. Въ подвалъ, где произошёлъ разстрълъ кровъ на полу замыта, слъды отъ пуль на стънъ были замазаны. Тъмъ не менъе Комисіи удалось обнаружить слъды того и другого. Были обнаружены также слъды крови на пути отъ подвала къ автомобилю, на которомъ были вывезены тъла убитыхъ.
Приблизительно въ это время въ Волопаевскъ и въ Перми были убиты Великія Князья Iоаннъ и Игорь Константиновичи, Сергъй Михайловичъ и цълый рядъ лицъ къ нимъ приближеннымъ. Есть свъдънія, что Великая Княгиня Єлизавета Федоровна жива и скрывается на Уралъ. О Великомъ Князъ Михаилъ Александровичъ ни на Уралъ, ни въ Сибиръ нътъ ръшительно никакихъ свъдъній, кромъ того что он дъйствительно бъжалъ изъ перми съ своимъ секретарёмъ, после чего оба безслъдно изчезли.