Синьо-жовтий прапор як символ української державності крізь віки

Опубліковано: Синьо-жовтий прапор як символ української державності крізь віки // Армія Inform. – 2022. – 23 серпня [Електронний ресурс] https://armyinform.com.ua/2022/08/23/syno-zhovtyj-prapor-yak-symvol-ukrayinskoyi-derzhavnosti-kriz-viky/

Українська державність, як і в решті країн світу, зафіксована у виборі та нормативному закріпленні державної символіки, зокрема прапорі. Постанова Верховної ради України від 28 січня 1992 року «Про державний прапор України» затвердила національний символ, який являє собою прямокутне полотнище з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого, та дозволила використовувати його ще до ухвалення Конституції.

Прапор у своєрідний спосіб демонструє багатовікові процеси розвитку, становлення та життєдіяльності нашої держави. Але з самого початку утвердження цього символу почалися спроби його паплюження тими, хто вороже сприймає саму ідею української держави — різна українофобська «біла» еміграція вигадувала всілякі псевдоісторичні фальшивки, а радянська пропаганда вішала на нього ярлики про «буржуазність» та «націоналістичність».

Упродовж останніх 30 років вдалося здійснити ґрунтовні дослідження історії становлення цього національного символу, спростувати окремі неточності, які з’явилися через брак доступу до цих матеріалів за радянських часів.

Чому одним із символів української державності було обрано синьо-жовтий прапор і чи була йому альтернатива, піде мова нижче.

Князівські часи

Серед прапорів Київської Русі найпоширенішим був червоний колір — найбільш зручний для сигналізації під час бою.

У язичницькій символіці ця барва означала військовий початок. Саме її уживали на щитах, стягах та вітрилах. У «Слові о полку Ігоревім» читаємо: «черген стяг, біла хоругов, черлена чілка, сріберне стружіє — хороброму Святославовичу».

Окрім червоних, були прапори білі та блакитні, іноді жовті, існували також колірні сполучення.

За словами українського історика, фахівця в галузі спеціальних історичних дисциплін, зокрема геральдики та вексилології, Юрія Савчука, здебільшого русини мали стяги у вигляді горизонтально видовженого трикутника, із зображеннями княжих родових знаків, хрестів, святих та небесних світил.

Подальше становлення прапора як елемента української символіки пов’язане з періодом перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського й Королівства Польського, потім — Речі Посполитої.

— У Грюнвальдській битві 1410 року Львівське ополчення виступило під синьою корогвою із золотим левом, що спинається на скелю; Перемиське — також синьою, але із золотим двоголовим орлом, Галицьке — з білою з чорним галкою в короні, Подільське — білою із золотим сонцем, — розповідає Савчук.

Козацька доба

Під час становлення Козацької держави козаки отримували прапори як символи найманства — від королів Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії тощо на знак їхнього перебування під захистом держави-протектора. Однак були в козацького війська й власні уподобання, які базувалися на народних традиціях.

Національна революція 1648–1676 років та поява козацької держави витворила розмаїття форм, кольорів та емблем.

За словами історика, джерелом загальних уявлень про козацькі прапори цього періоду є корогви Чернігівського й Ніжинського полків, які нині зберігаються у Військовому музеї в Стокгольмі (Швеція). Вони мають трапецієподібну, прямокутну, інколи з клинцями або косицями, форму. Корогви поєднують різноманітні кольори та відтінки й позбавлені символічної системності. Загалом козацькі прапори найчастіше прикрашали зображення святих, різноманітної форми хрести, зорі, сонце та півмісяць, а кольорова гама не була сталою. З розвитком державних інституцій Гетьманщини усталилася градація прапорів на сотенні, полкові (корогви та значки). Найвищий щабель в ієрархії посідав загальновійськовий, або гетьманський, прапор, що певною мірою відігравав роль і містив ознаки державного.

Так, найдавніший із відомих гетьманських прапорів пов’язаний з ім’ям Богдана Хмельницького. Він мав білий колір — традиційний та найбільш поширений серед самостійних володарів. Периметром полотнище було оздоблене рудувато-червоною лиштвою. Центр його займало коло, у середині якого було зображено хрест над півмісяцем. Належність прапора гетьману засвідчували розміщені в кутах полотнища ініціали гетьмана та абревіатура гетьманського титулу.

Богдан Хмельницький був одним із перших гетьманів, хто став набувачем головного знамена з рук московських монархів. Оружейна палата московського кремля стала місцем виготовлення і збереження чільних знамен семи українських гетьманів — Б.Хмельницького, І.Виговського, І.Брюховецького, Д.Многогрішного, І.Самойловича, І.Мазепи та Д.Апостола.

За ідейним спрямовуванням та емблематичною композицією знамена, виготовлені в Оружейній палаті, можна розподілити на дві групи. До першої слід віднести знамена Б.Хмельницького та І.Брюховецького. На них домінують зображення святих.

— Вони виконували роль своєрідних «християнських знамен». У другій групі за своїм змістовним навантаженням провідну роль відіграє зображення державного герба московського царства та російської імперії, — розповідає у своїй праці Юрій Савчук.

А на завершальному етапі існування козацької держави вже було зафіксовано появу національного прапора в сучасному розумінні. Так, зокрема, важливим свідченням національно-державного розвитку в Гетьманщині став унікальний правовий документ від 8 березня 1755 року. Останній український гетьман Розумовський зобов’язав своїм ордером зображувати на сотенних прапорах козацьких полків, виготовлених коштом Малороського скарбу, з одного боку «герб нації», з другого — «той сотнє, чем оная сотня печатаєтся». Знамена здебільшого виготовлялися із синьої матерії та прикрашалися писаним «золотом» гербом.

— Сучасні тій добі архівні матеріали та історичні пам’ятки зберегли для нас взірці тогочасних козацьких знамен. Прапор однієї із сотень Лубенського полку зберігається в Національному музеї історії України. Прямокутне полотнище синього кольору прикрашає «герб нації» — козак із мушкетом, — продовжує історик.

Головна руська Рада

— Утвердження синьо-жовтого кольорового сполучення, як на державному прапорі, однозначно можна датувати 1848 роком, — наголошує доктор історичних наук Павло Гай-Нижник.

Саме тоді, в період формування нової політичної ситуації, постало питання — який прапор чи символіка уособлюватиме націю, що прагне здобути спочатку автономію, а потім і незалежність України. Так, навесні 1848 р. в Австрійській імперії вибухнула революція, яка дала поштовх і для українського національного відродження. Головна руська Рада, яка представляла національний рух українського населення Галичини, в жовтні того ж року оголосила своїм гербом Герб Руського воєводства — зображення золотого лева на блакитному тлі. У цей же час згідно з геральдичними звичаями усталилося поєднання жовтої та синьої смуг на прямокутному полотнищі.

УНР

За словами П. Гай-Нижника, за часів УНР, коли йшлося про самостійність, виникло питання створення символіки республіки. На чолі з істориком Михайлом Грушевським з цією метою були організовані комісії.

— Стояло завдання, щоб прапор був не лише символом революції, а і символом нації, яка прагне до незалежності. Кольори мали символізувати не тільки історичний шлях українців, а і етнонаціональну спільноту. Існували дві течії. Версію про жовто-блакитний прапор відстоював Дмитро Антонович. Але зрештою перемогла думка, що має бути синьо-жовтий прапор. Синій символізував небо, жовтий — жито, пшеницю. Ще вважалося, що синій символізував Наддніпрянську Україну, а жовтий — Західну. Відповідно Центральна (Наддніпрянська) Україна мала бути нагорі, тобто очільною.

Розповідає історик і про спекуляції про той факт, що під час засідання Центральна Рада ухвалила жовто-синій прапор.

— Але вони не мають ніяких підстав. Річ у тому, що сьогодні історики мають всі протоколи засідання Центральної Ради, а тому можна впевнено сказати, що не було такого засідання. В день, коли начебто затвердили жовто-синій прапор, питання стяга взагалі не розглядалося.

За словами Гай-Нижника, такі маніпуляції, зокрема, використовували більшовики, щоб заплутати українську історію.

— Точно зафіксована дата, коли Центральна Рада УНР ухвалила закон про прапор для Українського військового флоту та для Українського торговельного флоту. Це було 14 січня 1918 р. Для першого фіксувалося: в кряжі блакитного кольору — історичний золотий тризуб із білим внутрішнім полем. Прапором Українського торговельного флоту фіксувалося полотнище в блакитному й жовтому кольорах.

Важливо нагадати, що синьо-жовтий прапор 20 березня 1920 р. був затверджений на Підкарпатській Русі. Також коли 1939 року було проголошено незалежність Карпатської України, то 15 березня в Хусті був ухвалений закон, в якому зазначалося, що барва державного прапора Карпатської України є синя й жовта, причому барва синя була нагорі. До речі, червоно-чорний прапор ніколи не був прапором Української повстанської армії, це був прапор Організації українських націоналістів. Самі упівці казали, що національним прапором і прапором УПА є синьо-жовтий. Це ще один момент, на якому будуються спекуляції.

УСРР/УРСР

Державним прапором УСРР/УРСР згідно зі ст. 35 Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919 р. слугувало полотнище червоного кольору із золотими літерами абревіатури назви республіки, згодом доповнене золотим серпом і молотом. Червоний колір «символізував» народження Української радянської республіки в жорстокій класовій боротьбі. 21 листопада 1949 року Указом Президії ВР УРСР затверджено новий прапор — полотнище, яке поєднувало дві горизонтальні смуги: верхньої червоного та нижньої лазурового кольорів. У горішній частині зображувалися золоті серп і молот, а над ними — червона п’ятикутна зірка, обрамлена золотою каймою. Лазуровий колір нагадував про Богдана Хмельницького, що боровся із загарбниками під лазуровими прапорами.

В умовах тоталітарного режиму срср синьо-жовтий стяг був елементом спротиву. Попри це були, хоч і поодинокі, спроби відродити український прапор.

— Так, 4 листопада 1953 року міністр внутрішніх справ Строкач повідомляє до радянської столиці, що у селі Перерісль на Івано-Франківщині, піднято жовто-блакитний стяг, — розповідає доктор політичних наук, професор Леонід Чупрій. — 1 травня 1966-го майстер-сантехнік Георгій Москаленко та слюсар-зварювальник Віктор Кукса вночі вивішують національний прапор у Києві, над будівлею інституту народного господарства, за що обидва отримали тюремні строки. 30 грудня того самого року синьо-жовтий з’являється в Дніпропетровську, на центральному проспекті Карла Маркса, біля входу до Кіровського райвиконкому. На полотнищі був намальований тризуб і надпис «Ще не вмерла Україна, і слава і воля. 22 січня 1918 року проголошення незалежності України».

Були й інші випадки підняття національних прапорів на знак протесту проти русифікації й радянської окупації.

— Варто згадати, що 23 вересня 1989 року фани харківського «Металіста» з’явилися з жовто-блакитним прапором на стадіоні в Ленінграді, — зазначає Леонід Чупрій.

Початок краху радянської імперії

26 квітня 1989 року Юрко Волощак, активіст Товариства Лева, відкрито підняв національний прапор на мітингу на честь річниці Чорнобильської катастрофи на площі Ринок у Львові. 1 травня 1989 року львів’яни вперше вийшли на першотравневу демонстрацію із синьо-жовтими прапорами. З гаслами «Свобода!», «Єдність!», «Ми за Драча!», «Народному Руху — бути!» вони прорвались до центру крізь міліцейські кордони й пройшли проспектами леніна (тепер Свободи) та Шевченка. 22 травня того ж року у Києві на закритті Шевченківського свята було піднято національний прапор. 8-10 вересня 1989 року в актовій залі Київського політехнічного інституту відбулися Установчі збори Народного Руху України, який став локомотивом боротьби за відновлення української державності. Ця громадсько-політична сила стала альтернативою радянській Компартії.

23 березня 1990 р. синьо-жовтий стяг було піднято над Тернопільською міськрадою. За кілька днів, 3 квітня 1990 р., український прапор майорів над Львівською міськрадою. 24 липня 1990 р. у Києві синьо-жовте полотнище, попередньо освячене у Софійському соборі владикою Володимиром і настоятелем храму Бориса і Гліба Української автокефальної церкви отцем Юрієм, було урочисто підняте над будинком міської ради.

Незалежна Україна

24 серпня після проголошення Акта незалежності України група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор до сесійної зали Верховної Ради.

А 4 вересня 1991 р. національний синьо-жовтий прапор піднято над Верховною Радою України.

Упродовж останніх 8 років ми відстоюємо нашу свободу в боротьбі з російськими окупантами. У війні, яка триває вже понад 4 століть… Сьогодні, 23 серпня — день Державного прапора України, який став символом найсміливішої нації світу. І сьогодні там, де бачать його, знають — Україна була, є й буде незалежною.

Підготувала Оксана Іванець