hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Шановні друзі, наш сайт існує завдяки лише Вашій фінансовій підтримці. Не забутьте скласти благодійну пожертву на наш рахунок: ПриватБанк - 4149 6090 0384 6062
Dear friends, our website exists because of your financial support. Don’t forget to donate to this bank account: 4149 4993 8247 2718 (USD)

Армія, церква та ЗМІ: кому і чому українці довіряли найбільше за часи незалежності

Владислав Бомбела
Журналіст

Армія, церква та ЗМІ Опубліковано: Армія, церква та ЗМІ: кому і чому українці довіряли найбільше за часи незалежності // Факти ICTV. Офіційний сайт. – 2021. – 23 серпня [Електронний ресурс] Режим доступу: https://fakty.com.ua/ua/ukraine/suspilstvo/20210823-armiya-tserkva-ta-zmi-komu-i-chomu-ukrayintsi-doviryaly-najbilshe-za-chasy-nezalezhnosti/

Армія, церква та ЗМІ: кому і чому українці довіряли найбільше за часи незалежності

Сучасна історія України видалася досить насиченою. Від розвитку державності у ранні роки – до Революції Гідності, виходу з-під впливу Росії та початку проєвропейського шляху.

Низка резонансних подій неодноразово змінювала ставлення громадян до тих чи інших явищ. Наприклад, із відкриттям ринку сільськогосподарської землі все більше українців ставляться до нього лояльно, тоді як 15 років тому зовсім не сприймали такого явища.

Водночас ми стали менше довіряти політикам, хоча у розвинутих країнах вони є важливим інструментом для розвитку країни.

Факти ICTV розповідають, кому українці стали більше довіряти за 30 років незалежності України.

Довіра до президентів

Мабуть, вже традицією стало падіння довіри до українських президентів за 30 років незалежності, після шестиразової зміни глави держави.

Важко сказати про те, як змінювалася довіра до першого президента України Леоніда Кравчука та другого президента України Леоніда Кучми, адже на той час соціологічні дослідження не були настільки розвинені, як зараз.

Можна лише “підбити підсумки”. Чітку тенденцію до падіння можна було спостерігати у третього президента України – Віктора Ющенка, який переміг на виборах глави держави, набравши 51,99% голосів у “третьому турі”.

Наступного року рейтинг довіри до нього майже не змінився, а перше помітне падіння спостерігалося у 2006-му році, коли соціологічні опитування показували 29% довіри до Ющенка.

У період відчутного впливу світової фінансової кризи (2008-2009 років) довіра до третього президента зазнала найбільшого краху і коливалася на рівні 9%.

Голова правління Центру прикладних політичних досліджень Пента Володимир Фесенко розповів Фактам ICTV, що подібна тенденція в історії незалежної України стала такою собі нормою. Українці мають занадто завищені очікування щодо кожного глави держави, тому після періоду “медового місяця” спостерігається поступове падіння рейтингу президента.

– Через рік рейтинги (президентів, – Ред.) падали приблизно вдвічі. Йдеться і про електоральні рейтинги, і рейтинг довіри також суттєво знижувався. Це – залізна закономірність української політики. Я це називаю емоційними гойдалками.

Можливо, це прояв нашої політичної культури. Спочатку завищені очікування щодо кожного нового президента, а потім достатньо стрімке розчарування і відновлення недовіри, – пояснює Фесенко.

Антирекордсменом у довірі став четвертий президент Віктор Янукович. Йому знадобилося всього кілька місяців, щоб рейтинг довіри зменшився до 39%.

Протягом наступних років він впав до 22%, а не довіряли четвертому главі держави близько 70% громадян. Незадовго до втечі з України рівень довіри Януковича перебував на позначці у 10%.

Після обрання п’ятим президентом Петра Порошенка рейтинг довіри до нього протягом 2014 року залишався досить високим – на рівні 50-60%. Однак вже на початку 2015 року він знизився до 43%, а в середині 2016 року – 20%.

Найкращим показником рівня довіри до Порошенка стали президентські вибори 2019 року, на яких він отримав підтримку в майже 16% у першому турі та 24,4% у другому.

Шостий президент Володимир Зеленський за два роки каденції також не уникнув тренду зниження довіри, однак нині вона й досі тримається на високому рівні.

Станом на початок липня 2021 року главі державі довіряли 46% громадян, не довіряли – близько 52%.

Армія, церква та ЗМІ: кому і чому українці довіряли найбільше за часи незалежності

На думку Фесенка, це цілком прийнятна ситуація для України. Подібні тенденції не новинка для інших держав, наприклад, Франції.

Президент Еммануель Макрон був всенародним улюбленцем деякий час після обрання на посаду, але це все одно не вберегло його від протестів жовтих жилетів та зниження рівня довіри через його державні ініціативи.

У Франції також протягом останніх 20 років виникла недовіра до старих еліт, що й призвело до феномену Макрона.

Доктор історичних наук Павло Гай-Нижник каже про те, що недовіра українців до влади пішла з часів УРСР. Радянська влада багато разів намагалася завоювати довіру українців.

Та все це зводилося до того, що вона лише посилювала свій вплив на Україну та намагалася всіляко відібрати ідентичність в українського народу, чого той не міг не помітити.

– У нас є постколоніальна, пострадянська травма. На перших порах радянському керівництву довіряли, а потім перестали через обман. Загалом суспільство апріорі не має саме довіряти політику або представнику влади. Їхня діяльність має розглядатися у питанні тверезої оцінки обіцянок і виконань. Як на підприємстві питання звіту і планування.

У нас же через постколоніальний травматизм та періодів революцій та сдвигів виникає необхідність швидко досягти чогось. Через це й порушують питання довіри і недовіри, – пояснює історик.

Довіра до інституцій

Якщо подивитися на соціологічні опитування протягом незалежності України, то можна побачити, що серед громадян переважає довіра до недержавних інституцій.

Наприклад, наприкінці 2002 року українці не довіряли майже всім інституціям. Позитивний баланс довіри спостерігався лише у церкви (73,4%) та Збройних сил України (63%), останні з яких є державною інституцією.

Вже тоді була низькою довіра до інституцій президента, Верховної Ради та Кабінету міністрів.

Армія, церква та ЗМІ: кому і чому українці довіряли найбільше за часи незалежності

Крім того, не довіряли громадяни судам, правоохоронним органам та засобам масової інформації. Але вже за кілька років ми побачили зміну цієї ситуації.

Після реформи міліції та її перетворення у Нацполіцію (2014-2016 роки) довіра жителів України до цього органу дещо зросла, хоча й переважало негативне ставлення. За рік після реформи довіра до правоохоронного органу зросла до 22,9%, а нині коливається на рівні 18%.

У 2007 році українці почали більше довіряти ЗМІ і вони посіли місце поряд з іншими інституціями, які мають позитивний баланс довіри (церква, ЗСУ).

Однак владі громадяни не довіряли. Особливо постраждали рейтинги Верховної Ради та Конституційного суду, які значно знизилися після останніх виборів. А от президенту стали довіряти більше. Та навіть попри це рівень довіри був негативним.

Після обрання президентом Віктора Януковича спостерігалося зниження довіри до всіх інституцій. Станом на лютий 2011 року лише церкві довіряли більше половини українців (67,1%).

Друге і третє місця закріпилися за українськими ЗМІ (46,4%) та ЗСУ (40,1%). Що цікаво, вже тоді громадяни менше довіряли російським ЗМІ (37,4%).

Найгірша ж ситуація була у довірі судам – лише 14,3%.

Це стало особливим проявом ще однієї проблеми у питанні довіри до політиків – популізму. Дуже багато людей й досі не можуть відокремити реальні обіцянки від звичайних популістичних заяв.

– Недостатня освідченість виборців не дає їм тверезо оцінити можливість виконання тих чи інших обіцянок. Відповідно, коли політик обіцяє, що як він прийде до влади у всіх буде запрлата $5 тис., суспільство плескає в долоні, хоче цього, але не може тверезо проаналізувати, чи це можливо на даному етапі історичного розвитку держави.

Це лише сприяє тій пастці розчарувань. І перш за все в цьому винне саме суспільство, яке підштовхує політиків до цього, – каже Гай-Нижник.

Різка зміна поглядів і вподобань українців спостерігалася у період 2013-2015 років. На цей час припали початок Революції Гідності, втеча з країни Януковича, “ніж у спину” від РФ у вигляді анексії Криму та початку гібридної війни проти України.

Початок збройного конфлікту на Донбасі ознаменував появу нової недержавної категорії – волонтерів, яким довіряла більшість українців (66,6%).

У топі довіри також залишилися ЗСУ (54,7%), українські ЗМІ (46,9%) та церква (62%). Антирекордсменом стали російські ЗМІ, з яких чи не кожного дня можна було почути брехню про стан справ у нашій державі.

Президент, Верховна Рада та уряд так і не змогли подолати негативний баланс довіри. Що цікаво, цього не сталося навіть після Революції Гідності. Лише у грудні 2014 року п’ятий президент Петро Порошенко мав позитивний баланс довіри.

– Відчутна тенденція (підвищення довіри, – Ред.) була лише один раз – після Помаранчевої революції. Але це тривало кілька місяців і достатньо швидко минуло. Криза, яка виникла тоді у “помаранчевій” команді, фактично засвідчила, що все буде як і раніше. Ну і після Революції Гідності були позитивні тенденції, як і після перемоги (на президентських виборах, – Ред.) Зеленського, – каже голова правління Пента.

Довіра до судів у 2015 році впала ще нижче – до 12,8%, через що неодноразово порушували питання судової реформи.

Нині ж настрої українців не змінилися. Серед лідерів довіри залишаються церква, волонтери, громадські організації та ЗСУ.

А президенту, Раді та уряду, як і раніше, не довіряє більшість українців.

Армія, церква та ЗМІ: кому і чому українці довіряли найбільше за часи незалежності

Причини низької довіри

Фесенко пояснює причини низької довіри українців до державних інституцій кількома факторами. По-перше – це розвиток нашої нації, яка формувалася в умовах інших держав.

Ми тривалий час будували свою державу без справжньої незалежності. Особливо якщо пригадати період Радянського Союзу.

Через це ми звикли сприймати керівництво як прояв чогось чужого.

– У соціологів навіть виник вислів Українці – недовірлива нація… Ми формувалися як нація без власної державності. Не лише ми так формувалися, є й інші такі країни, наприклад, Ірландія…

Нація, в сучасному сенсі, формувалася в умовах інших держав. Можливо, це заклало підвалини недовіри до держави як такої. Тобто українці відокремлювали себе від держави, ставилися до неї із засторогою, – каже Фесенко.

Армія, церква та ЗМІ: кому і чому українці довіряли найбільше за часи незалежності

А процеси після набуття незалежності України лише підкріплювали недовіру українців. Через значну корумпованість влади будь-якого її представника почали сприймати як корупціонера. А отже і довіри до нього не могло бути.

Ця тенденція частково вплинула й на сприйняття громадянами таких процесів, як приватизація та відкриття ринку землі.

В перші роки незалежності близько 35% українців негативно сприймали приватизацію великих підприємств. На початку 2000-х вже більше 50% респондентів заявляли про негативне ставлення до приватизації, а в 2012-му – понад 60%.

Навіть сьогодні переважає негативна оцінка приватизації, хоча й українці стали більш лояльними до цього явища.

Другою причиною недовіри до інституцій влади голова правління Пента виокремлює те, що не відбулося “привласнення держави українцями”. Тобто українці не відчули, що вона працює на них.

А Гай-Нижник наголошує на тому, що для відновлення довіри до держави, необхідно докорінно реформувати усі гілки влади. Провести замість точкових реформ одну радикальну зміну.

– В нинішній ситуації не можна робити точкових реформ, адже сама система зруйнує позитивні зрушення. Держава потребує комплексного “зруйнування”.

Потрібно викинути стару систему і запровадити нову – на законодавчому, конституційному рівні… Це має бути комплексний “удар”, адже у нас горизонталь і вертикаль матриці української держави унаслідувана від УРСР, яка неспроможна рухатися в сучасному світі, – висловлює думку історик.

Державі доведеться пройти довгий шлях для того, щоб українці відновили довіру до більшості інститутів влади. Не дивно, що після стількох випробувань за часів незалежності України більшість громадян залишаються “скептиками”.

Криза наприкінці каденції Ющенка та президенство Януковича дуже сильно похитнули позицію інститутів влади. Щоб довіра до них вийшла на позитивний баланс, знадобиться не один десяток років копіткої роботи.

Владі залишається лише одне – очищувати свої структури від корупціонерів, адже лише це сприятиме відновленню довіри.




 
БУЛАВА Youtube Youtube