hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

В’ячеслав Яремчук, Павло Гай-Нижник

Політична партія «За Україну!»

Політична партія «За Україну!» створена 9 жовтня 1999 р. на Установчому з’їзді у м. Києві як Партія Соціального Захисту (ПСЗ). Зареєстрована Міністерством юстиції України 4 травня 2000 р. (реєстраційний номер 1417). Центральні статутні органи партії: з’їзд (конференція), політична рада, центральна ревізійна комісія, центральний виконавчий комітет; керівні особи – голова, заступники голови. Місцезнаходження центральних органів партії – м.Київ. Першим головою ПСЗ було обрано М.Чечеля (1999–2001 рр.), пізніше партію очолювали О.Чечель, Л.Горбайчук, А.Вітренко. За офіційною інформацією, партія мала у 2003 р. 18 зареєстрованих регіональних організацій (АР Крим, обласні, міські міст Києва та Севастополя), чисельність яких у 2005 р. збільшилася до 20.

Згідно зі статутно-програмними настановами завдання партії полягало у побудові в Україні демократичного суспільства на основі народовладдя, соціальній підтримці малозахищених верств населення, задоволенні національно-культурних потреб етнічних груп, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Упродовж першого періоду діяльності керівництво ПСЗ вело активну роботу щодо налагодження взаємодії з ідейно близькими політичними партіями та громадськими організаціями. Партія входила до кількох міжпартійних об’єднань, серед яких – Народний форум «За демократичний розвиток України», Форум «Наша Україна» та ін. Велику увагу ПСЗ приділяла зв’язкам з урядовими структурами – Міністерством праці та соціальної політики України, Міністерством культури і мистецтв, Пенсійним фондом з метою розв’язання питань, розробки державної політики у сфері соціального захисту населення. Лідери партії брали участь у підготовці та обговоренні проектів законодавчих актів, які стосувалися соціальної політики. Крім того, партія взяла участь у роботі зі створення Музею-меморіалу гетьмана України І.Виговського.

Першою значною акцією партії стала її спроба участі у виборах до Верховної Ради України IV скликання (31 березня 2002 р.) у складі Виборчого блоку політичних партій «Блок Віктора Ющенка «Наша Україна». На ІІ з’їзді (м. Київ, 22 грудня 2001 р.) були обрані делегати на міжпартійний з’їзд, затверджені кандидатури до виборчого списку блоку. Однак через несприятливі обставини ПСЗ взяла участь у виборчому процесі лише як «підтримуюча партія» Виборчого блоку політичних партій «Блок Віктора Ющенка «Наша Україна». Натомість колишній лідер ПСЗ – М.Чечель, який наприкінці 2001 р. склав повноваження керівника партії і вийшов з її лав, успішно балотувався до Верховної Ради України IV скликання у складі згаданого блоку як безпартійний (№72 у виборчому списку).

Під час президентських виборів 2004 р. партія підтримала на посаду Президента України кандидатуру В.Ющенка. Згідно з рішенням VII з’їзду (грудень 2005 р.) партія взяла самостійну участь у виборах до Верховної Ради України V скликання (26 березня 2006 р.). З’їздом були схвалені маніфест партії, тези передвиборчої програми, затверджено прізвища 21 кандидата у народні депутати України (взяли участь у балотуванні 20 осіб). Першу п’ятірку виборчого списку становили: Н.Кухта, Г.Білокриницька, В.Мухін, В.Гавриленко, О.Поліщук (усі – члени ПСЗ). Головна увага передвиборчої програми партії з провідним гаслом «Політика для народу, а не народ для політики» була спрямована на запровадження «справжньої демократії», дієвого самоврядування, встановлення контролю суспільства над органами державної влади, розв’язання нагальних проблем «простих людей» в усіх галузях життя. За результатами парламентських виборів партія здобула підтримку 14 649 виборців (0,05% голосів при 3-відсотковому виборчому бар’єрі), посівши 39-те місце серед 45 учасників виборів.

У зв’язку з поразкою на парламентських виборах партія увійшла у період затяжної кризи. На 1-му етапі VIII (позачергового) з’їзду, який відбувся 7 жовтня 2006 р., через визнання безперспективності її подальшої діяльності було прийнято рішення про саморозпуск партії, створена ліквідаційна комісія. Однак на 2-му етапі з’їзду (25 лютого 2008 р.) за присутності 295 делегатів це рішення було скасоване, що поклало початок відновленню та реорганізації партійних структур. На ІХ (позачерговому) з’їзді партії (м. Київ, 30 травня 2009 р.) відбулися перевибори політради, обрано голову партії – А.Вітренка. Одночасно з цим була ухвалена низка змін, що стосувалися організаційної побудови партії, внесені зміни до статуту щодо значного зміцнення повноважень політради, у т. ч. стосовно права обрання голови партії, прийому у члени, а також розпуску місцевих осередків, що пояснювалося нагальною потребою зміцнення дисципліни та кадрового потенціалу партії.

Упродовж 2009 р. партія зблизилася з громадським рухом «За Україну!», який очолював екс-голова фракції НУ–НС у Верховній Раді України народний депутат В.Кириленко. Прямим продовженням згаданого процесу став Х (позачерговий) з’їзд партії (3 жовтня 2009 р., м.Київ), на якому у присутності 28 делегатів було прийняте рішення про перейменування партії на – Політична партія «За Україну!».

На наступному – ХІ (позачерговому) з’їзді партії, яка вже діяла за новою назвою (м.Київ, 19 грудня 2009 р.), за присутності 239 делегатів був завершений процес оновлення її керівних органів, головою партії обрано В.Кириленка. Першим заступником голови обрано народного депутата В. Мойсика, заступниками – К.Ляпіну та Ю.Зубка. Делегати з’їзду обрали новий склад політради партії, до складу якої увійшли народні депутати від групи «За Україну!», голови обласних організацій, голова центральної ревізійної комісії та секретар центрального виконавчого комітету.

Політична партія «За Україну!» проголосила своєю суспільною місією забезпечення незворотних змін у п’яти ключових напрямах: 1) Людська свобода і розвиток. Саме свобода дасть країні енергію творчості й оновлення, бо лише вільні люди можуть творити гідне майбутнє. Необхідно рішуче демонтувати штучні бар’єри й бюрократичні обмеження, що перешкоджають вільній ініціативі людей у культурній, економічній чи соціальній сферах. 2) Українська ідентичність. Українська мова, культура й національна пам’ять об’єднають українську націю. Робота всіх органів влади, освіта й комунікації мають бути спрямовані на зміцнення української нації як суспільства вільних і свідомих людей. 3) Право й безпека. Свобода людини й незалежність держави потребують надійного захисту. Такий захист можуть дати лише патріотичні й некорумповані правоохоронні органи, армія та суд. 4) Моральне й фізичне здоров’я. За допомогою адміністративних і економічних методів слід зробити неможливим безкарне забруднення природи й інформаційного простору, розвивати екологічні технології, утвердити здоровий спосіб життя. 5) Наука і нові технології повинні мати пріоритетну підтримку й стати локомотивом модернізації країни.

Перед І туром президентських виборів 2010 р. партія підтримала кандидата В.Ющенка, проте у ІІ турі – не підтримувала жодного з кандидатів у Президенти України.

На початок 2010 р. партія мала представництва у Харківській, Волинській, Львівській та Тернопільській обласних радах. З 2010 р. партія перебуває в опозиції до чинної влади та Президента В.Януковича. На виборах до місцевих органів влади 2010 р. партія здобула 15 мандатів сільських, селищних та міських голів (0,13%).

Друкований орган партії – газета «Слово справедливості».

В’ячеслав Яремчук, Павло Гай-Нижник   

Опубліковано: Яремчук В., Гай-Нижник П. Політична партія «За Україну!» // Українська багатопартійність: політичні партії, виборчі блоки, лідери (кінець 1980-х – початок 2012 рр.). Енциклопедичний довідник. – К.: ІПіЕНД ім. І.Ф.Кураса НАН України, 2012. – С.401–403.


 
БУЛАВА