Павло Гай-Нижник

Податки в УСРР у період НЕПу
(1921–1930 рр.)

Завантажти файл .pdf

Опубліковано: Гай-Нижник П. Податки в УСРР у період НЕПу (1921–1930 рр.) // Історія торгівлі, податків та мита: Збірник наукових праць. – Випуск 1. – Дніпропетровськ: АМСУ, 2012. - С.132-141

У статті висвітлюється податкова політика більшовицького уряду УСРР у період т.зв. нової економічної політики (НЕПу) в СРСР (1921–1930 рр.).
     Ключові слова: НЕП, податки, податкова політика, УСРР, більшовизм, КП(б)У.

Гай-Ныжнык Павло Павлович. Налоги в УССР в период НЭПа (1921 – 1930 гг.).
     В статье раскрывается налоговая политика большевистского правительства УССР в период т. наз. новой экономической политики (НЭПа) в СССР (1921–1930 гг.).
     Ключевые слова: НЭП, налоги, налоговая политика, УССР, большевизм, КП(б)У.

Hai-Nyzhnyk Pavlo. Taxes in UkrSSR during of the New Economic Policy (1921–1930).
     The article highlights the tax policy of the Bolshevik government Ukrainian SSR during the so-called New Economic Policy (NEP) in the USSR (1921–1930).
     Keywords: New Economic Policy, NEP, taxes, tax policy, UkrSSR, Bolshevism, CP(b)U.

Вступ. Нова економічна політика, проваджувана більшовицьким керівництвом СРСР, була відносно тривалим, проте тимчасовим і вимушеним, кроком радянської влади. Податковий аспект був одним з основних складових цієї політики, а відтак й показовою і характерною складовою НЕПу.

Постановка завдання. Податкова політика часів НЕПу в УСРР була хоч і не окремішньою, але разом з тим своєрідною сторінкою більшовизму у 1920-ті роки, а відтак потребує власного дослідження.

Результати дослідження. Після перемоги у Громадянській війні партія більшовиків, зосередивши всю повноту влади у своїх руках, стала на шлях омріяних її провідниками економічних і соціальних експериментів. Однак політика воєнного комунізму швидко довела країну до господарської розрухи і загрози громадянського вибуху. Воєнізована економіка, в комплексі з суцільною націоналізацією промисловості та торгівлі, ліквідували легальний торговий обіг, а відтак – максимально звузили товарно-грошові операції.

Економіку країни охопила глибока криза. Промислової продукції вироблялося лише десята частина порівняно до довоєнного рівня. У 1921 році з 11 тис. підприємств на терені УСРР працювало лише 2,5 тисячі, та й ті переважно дрібні; тільки третина копалень з тих, що функціонували напередодні громадянської війни, продовжували роботу; видобуток вугілля у Донбасі знизився до 18% порівняно з довоєнним рівнем¹. Ще менш втішною виявилася ситуація в інших галузях: до 8,5% впало виробництво сільськогосподарського машинобудування; до 4% – машинобудівної; лише 3% – виплавка металу; колись потужна індустрія Кривбасу була доведена до фактичного паралічу; легка і харчова промисловості занепали; зруйновано близько 40 тис. км. залізниці та 748 залізничних мостів². Серед робітництва почало ширитися розчарування революцією та більшовицькою владою. На 1921 рік чисельність робітничого класу скоротилася до 261 тисячі 142 – майже вдвічі порівняно з 1912 роком³. Фінансово-економічне життя увійшло в штопор і завмерло, грошові збори до скарбниці держави падали до нуля.

Катастрофічно невистачало реманенту і тяглової сили в сільській місцевосці. На 1920 рік (порівняно з 1913-м) засівні площі зернових культур скоротилися завбільшки як на 30%; виробництво технічних культур – на 75–90% тощо⁴. Як наслідок – валовий збір зерна у 1920 році знизився на 32% порівняно з 1913 роком⁵. Перехід до продрозверстки потягнув за собою вкрай жорстоке насильницьке і примусове вилучення в населення решток продуктів. Монополія на хлібну торгівлю позбавила селянство останніх можливостей заробітку. Село зубожіло і починало голодувати. В Україні почалися ланцюгові вибухи селянських повстань на Полтавщині, Чернігівщині, Київщині, Катеринославщині тощо.
_______________________
1. Шепель Л. Ф. Проблема спеціалістів в контексті соціально-економічної ситуації в УСРР на початку 1920-х рр. / Л.Ф.Шепель // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Збірник статей. – Вип.6. – К.: Інститут історії України НАНУ, 2002. – С.226.
2. Там само.
3. Україна: Статистичний довідник. – Харків, 1925. – С.167.
4. Сельское хазяйство Украины. – Харьков, 1923. – С.137.
5. Социалистическое строительство, 1933–1938. – К., 1939. – С.28.

Внаслідок політики комуністичного терору до повної розрухи було доведено народне господарство. Промисловість, проїдаючи старі запаси, ледь животіла. Транспорт було зруйновано вщент. Радянський рубль падав у вартості з катастрофічною швидкістю. Селянство під тиском продрозкладки скоротило свої засіви до споживчого мінімуму. Національний прибуток зменшився більше ніж на половину. Так, наприклад, якщо у 1912 році він визначався для Росії в 10 млн. 568 тис. руб. (сільське господарство – 6 млн. 117 тис. руб.; промисловість – 4 млн. 451 тис. руб.), то в 1923 році для СРСР у подібних територіальних межах – 5 млн. 055 тис. руб. (сільське господарство – 3 млн. 955 тис. руб.; промисловості – 1 млн. 100 тис. руб.)⁶.

Спроби побудови інтегрального соціалізму в державі зазнали краху і більшовицькому керівництву слід було рішуче змінювати економічний курс. Голод в Україні, селянські повстання, заколот матросів у Кронштадті підштовхнули нарешті більшовицьке керівництво до змін.

Внаслідок цього на початку 1920-х років влада була змушена вдатися до відходу від власних партійних принципів і від крайнього лівого шляху економічного розвитку країни. В СРСР, а відтак і в УСРР, розпочався тимчасовий період так званої нової економічної політики (НЕПу).

НЕП бере початок з Декрету від 21 березня 1921 року про заміну продрозкладки продподатком. Декретом скасовувалася примусова монополія держави на заготівлю продуктів сільського господарства і дозволявся вільний продаж сільгосппродуктів на місцевому ринку. Запровадження цього Декрету започаткувало відхід від крайніх заходів воєнного комунізму. Поштовхом йому прислужилася Постанова Х з’їзду РКП(б) “Про заміну розверстки натуральним податком” (1921 р.).
_______________________
6. Народное и государственное хозяйство в 1922/23 г. – М., 1924. – С.10; Гловінський Є. Фінанси У.С.С.Р. / Є.Гловінський. – Варшава: Український науковий інститут, 1938. – С.37.

Декрет про заміну продрозкладки продподатком було оголошено у “Вістях” від 29 березня 1921 року Постановою Надзвичайної сесії Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету (ВУЦВК) від 27 березня 1921 року⁷. Перед цим у відозві ВУЦВК і Ради Народних Комісарів (РНК) УСРР до селян з цього приводу говорилося: “Загальна сума податку повинна постійно зменшатися в міру того, як відбудова транспорту й промисловости дасть можливість радянській владі одержувати продукти сільського господарства в обмін на фабрично-заводські й кустарні продукти”⁸. Відповідно до заявленого, загальну суму хліба, що збиралася в Україні, було зменшено з 160 млн. пудів до 115 млн. пудів. Заміна продрозкладки продподатком започаткувала скасування монополії держави на продукти сільського господарства. Це означало, що з цього часу селянин дістає право вільно розпоряджатися залишками своєї продукції, може збувати її понад споживчого мінімуму і не боятися, що держава може конфіскувати усі рештки. Зміни продовольчо-податкової політики давали українському селянству життєдайний шанс вилізти із зашморгу голодомору.

Декрет про продподаток визначив об’єктом оподаткування зернові продукти. Надалі натуральний податок було запроваджено й на інші сільгосппродукти: картоплю і олійне насіння (Декретом РНК від 28 травня 1921 р.⁹), продукти бджільництва (24 червня 1921 р.), городництва, баштанні культури (24 червня 1921 р.), сіно (24 червня 1921 р.¹⁰), солому (26 червня 1921 р.), вовну (28 червня 1921 р.), молочні продукти тощо¹¹.
_______________________
7. Вісти ВЦВК Рад робочих, селянських та червоноармійських депутатів (Харків). – 1921. – 29 березня.
8. Там само. – 30 березня.
9. Там само. – 16 червня.
10. Там само. – 24 червня.
11. Гловінський Є. Фінанси У.С.С.Р. / Є. Гловінський. – Варшава: Український науковий інститут, 1938. – С.38.

Згодом цю серію окремих натуральних податків було перетворено на єдиний натуральний податок (Декрет ВУЦВК та РНК від 11 квітня 1922 р.). Проте незважаючи на зміну різновиду обкладання селянства, голод в Україні остаточно подолати не вдалося. Адже й нове оподаткування матеріально було дуже важким для селянина. Вітчизняний економіст-емігрант професор Української господарчої академії в Чесько-Словацькій Республіці М.Добриловський справедливо зазначав з цього приводу: “Базою оцінки об’єкта стають зовнішні кількісні ознаки платничої здатності господарства, які можуть і не відповідати дійсній прибутковості. Через це поширюється коло платників – в оподаткування втягуються і малосильні споживчі господарства, на яких спадає частина податкового обтяження за рахунок заможного селянства, у котрого через це залишаються невеликі запаси для продажу на вільному ринку. Цих запасів, одначе, не могло бути багато. Натуральний податок був єдиним надійним джерелом, з якого держава могла діставати реальні цінності, і тому їй тяжко було утриматися, щоб не вичерпати цього джерела до дна. А при недосконалості методів оцінки це вичерпування проводилося дуже нерівномірно і тим самим знесилювало той стимул поширеня продуктивности господарства, який радянська влада бажала оживити податковою реформою. Знищення продрозкладкою міцніших господарств відбувалося поволі, слабші ж господарства під впливом натурального податку швидким кроком йдуть до занепаду”¹².

Крім того, неналагодженість і неготовність матеріальної бази державних органів призводили до псування продуктів через непристосованість й обмежену кількість відповідних приміщень; зібрані продукти витрачалися непродуктивно і розкрадалися. Разом з тим, обсяг стягнення податку був надто високим – до 40% від усієї суми зібраного податку (у колишній Росії, наприклад, сума стягнення поземельного та інших простих податків не перевищувала 7%)¹³. Натуральний податок до того ж підтримував натуральну (бартерну) систему відносин в економіці. Випускаючи мільярди паперових грошей, держава таким чином сама сприяла їх знеціненню, відмовляючись брати їх у податкову чи іншого роду сплату.
_______________________
12. Добриловський М. Оподаткування селянських господарств на Радянській Україні / М.Добриловський // Записки Української Господарської Академії в Чесько-Словацькій Республіки. – 1937. – С.3–4.
13. Гловінський Є. Фінанси У.С.С.Р. / Є.Гловінський. – Варшава: Український науковий інститут, 1938. – С.39.

Проте поступово радянському керівництву, завдяки упорядкуванню емісії паперових грошей¹⁴, певною мірою вдалося взяти під контроль грошовий обіг і стати на шлях приборкання інфляційних процесів. Це дозволило 1923 року запровадити замість продподатку податок, який можна було сплачувати й грішми – сільсько-господарський. Наступного року було встановлено єдиний сільсько-господарський податок, що сплачувався виключно грішми, і який став одним з стовпів радянської податкової системи аж до податкової реформи 1930 року.

Певний час натуральна форма сплати податку зберігалася й в галузі промисловості. Зокрема, це – запроваджений Декретом РНК від 12 липня 1921 року так званий помолподаток, який покладався на підприємства, що займалися переробкою зерна.

Одночасно у промисловій сфері тривали й послаблення: дрібні підприємства було повернено їх попереднім власникам або віддано в аренду приватним особам; у певних межах дозволено біржові операції; засновувалися різні торговельні, промислові і транспортні контори; громадську промисловість було переведено на госпрозрахунок; почали з’являтися трести. Із подібними змінами в країні почав виникати й об’єкт оподаткування – промислово-торговельні доходи приватних осіб і соціалістичного сектору, а відповідно й перший за період НЕПу грошовий податок – промисловий (Постанова ВУЦВК та РНК УСРР від 26 серпня та 15 березня 1921 р.)¹⁵.

Грошовий промисловий податок до 1928 року структурно був подібним до російського дореволюційного промислового податку. Різниця була лише в тому, що радянський зрівняльний податок (на перших порах мав назву “рівноподільний збір”) стягувався у відсотковому відношенні до обороту, а не з чистого зиску. До його реформування у 1928 році продподаток складався з двох частин – патенту та зрівняльного податку.
_______________________
14.Зменшення дефіциту бюджету, запровадження твердої валюти – червонця, обмеження емісії з метою покритя бюджетної недостачі обсягом в 15 млн. руб. в червонцях чи за курсом золота на початок кожного поточного місяця тощо.
15. Гловінський Є. Фінанси У.С.С.Р. / Є.Гловінський. – Варшава: Український науковий інститут, 1938. – С.40.

Патент було встановлено у твердих ставках залежно від місцевості, характеру і розміру торговельного або промислового підприємства. Він мав вигляд свого роду авансу, який виплачували підприємства з початком господарчого року і який потім відраховувався від зрівняльного податку.

Зрівняльний податок вираховувався за минулий рік залежно від суми обороту певного підприємства у відсотках з суми обороту залежно від виду закладу. Податкова ставка стягувалася у відсотках з суми обігу й коливалася: для промислових підприємств – від 0,5% до 2,5%, для торговельних – від 0,5% до 3,5%. Вищими були ставки для підприємств, що працювали на люксусові потреби, зокрема: для харчівень, кав’ярень – 6%, тоталізаторів – 8%, більярдних – 5%. Від податку звільнялися: державні й комунальні підприємства, що не займалися громадським добробутом; Державний банк і державне страхування; державні залізниці, інші види транспорту, пошта, телеграф, телефон; дрібна торгівля з возів, з рук виробами власного сільського промислу¹⁶.

У 1928 році Законом від 10 серпня продподаток було змінено: патентний збір скасувався, а замість нього було створено систему реєстраційних свідоцтв. Ці свідоцтва потрібно було викуповувати на кожний заклад (чи то промисловий, чи торговельний), на кожний склад, особисту промислову діяльність тощо. Сам податок обчислювався на підставі обороту за поточний рік. Проте градація ставок для різних секторів була різною: для соціалістичного сектора – від 1,6 до 14,8%, для приватного – від 2,15 до 17,15%. Всього було шістнадцять ставок.
_______________________
16. Там само.

Втім і після реформи 1928 року основним принципом оподаткування залишився податок на суму з обороту. Професор Українського наукового інституту у Варшаві Є.Гловінський зазначав з цього приводу: “Поруч з цим бачимо в цій реформі у зв’язку з відходом від НЕПу, що вже намічався, сильний натиск на приватного підприємця й торговця: підвищуються ставки для приватного сектора; касуються пільги для дрібного торговця, кустаря, ремісника”¹⁷.

16 вересня 1922 року в РСФРР за часів НЕПу було встановлено й загально-прибутковий податок. В УСРР його було введено з 1 березня 1923 року відповідною Постановою ВУЦВК про надання чинності положенню про державний прибутково-маєтковий податок¹⁸. Завданням його запровадження було притягнути до оподаткування прибутки і, головне, майно вцілілої після революційного терору рештки буржуазних і заможних верств суспільства. Структура його була подібною до тогочасних західно-європейських податків, проте за тогочасних радянських умов він не міг дати великих прибутків до державної скарбниці і ще більш обтяжив життя “недобиткам буржуазії”. Платники податків були поділені на чотири категорії:

• державні службовці, а також особи, які отримували прибуток з персональної найманої праці;

• особи, що мали прибуток від ненайманої персональної праці;

• особи, які одержували прибутки від володіння промисловими та торговельними підприємствами, будівлями, капіталами, а також від аренди майна та інших нетрудових джерел доходу;

• юридичні особи, тобто – акційні товариства, кредитові установи тощо.
_______________________
17. Там само. – С.41.
18. Вісти ВЦВК Рад робочих, селянських та червоноармійських депутатів (Харків). – 1923. – 5 січня.

У 1924 році система прибуткового оподаткування різко змінилася і набула класового характеру. На різні категорії поділяється не лише населення, але й місцевість. Оподаткування було поступовим, з обов’язковим декларуванням. Втім уже через два роки (24 листопада 1926 р.) загально-прибутковий податок вкотре зазнав реформування знову частково наблизившись до європейських зразків. Прибутки повною мірою оподатковувалися (за малим винятком) і податок мав чітко обліковуватися. Збережено було також його поступовий характер і принцип класовості. Проте класовість оподаткування набула триступеневости, причому ставки стягнень поділялися таким чином:

• розклад № 1 – для трудових прибутків за наймом (робітники й службовці);

• розклад № 2 – для трудових вільних (не за наймом);

• розклад № 3 – для нетрудових прибутків.

Податковий тягар між цими розкладами мав співвідношення у цифрах у середньому як 1:3:4.

Щодо рівня 1924 року найбільше збільшилося оподаткування (понад 30 %) для так званих нетрудових прибутків. У 1927 році (14 грудня) для останнього розкладу рівень оподаткування було підвищено аж до 54% із суми оподаткованого прибутку. Податок стягувався з чистого зиску, причому якщо прибуток становив понад 24 тис. руб. оклад податку дорівнювався 8 830 + 54% з суми, що перевищує 24 тисячі рублів. Для юридичних осіб ставки було встановлено такі ж, як і для осіб з нетрудовим прибутком.

Втім, фахівці з фінансів тієї доби зазначали з цього приводу, що “специфічною особливістю совєтського прибуткового податку, яка надає йому виразно класовий характер, є саме те велике розп’яття ставок, яке бачимо для прибутків, оподаткованих за розкладом №3. Натомість дискримінація податкових джерел, поділ прибутків при оподаткуванні їх прибутковим податком на фондовані й нефондовані; прибутки з найманої праці майже завжди становлять окрему категорію прибутків, до того ж категорію фаворизовану”¹⁹.

Так, для приватних закладів законом і відповідною до нього інструкцією надавалися вказівки щодо того, яким чином їхній зиск мав вираховуватися. Такий зиск визначався як податковий, лише з тим нюансом, що він не виводився з балансів підприємств. Разом з тим саме з зиск балансовий, як зиск чистий, діяв щодо підприємств з долею державного капіталу (державних, кооперативних та акційних). Для щойно вказаної категорії юридичних осіб величина податку залишалася незмінною – 8% з чистого зиску, а неоподаткований мінімум було встановлено в 1 тисячу 500 рублів²⁰. Додамо до цього, що в європейських країнах того часу ці ставки не становили таких високих відсотків. Була й ще одна особливість: в СРСР від оподаткування загально-прибутковим податком були звільненні всі ті, що що сплачували податок сільськогосподарський (тобто сільське населення країни); ті ж, хто сплачував сільсько-господарський податок не сплачував загально-прибутковий.
_______________________
19. Гловінський Є. Фінанси У.С.С.Р. / Є.Гловінський. – Варшава: Український науковий інститут, 1938. – С.41.
20. Там само. – С.43.

Податкова реформа 1930 року дещо змінила систему податків в СРСР (а відтак і в УСРР), але то є вже темою окремого дослідження.

Загалом ці три податки (сільськогосподарський, промисловий та загально-прибутковий) і становили основу системи радянських безпосередніх податків. Існувала, щоправда, й низка інших податкових стягнень, які мали однак тимчасовий характер. Так, на початку НЕПу серед тимчасових податків (надзвичайного запровадження у зв’язку з голодомором), зокрема, були:

• податок на користь голодних за проїзд пасажирів і перевезення вантажів залізницею й по воді 10% вартості (Постанова ВУЦВК від 3 вересня 1921 р.)²¹;

• загальногромадський податок (Постанова ВУЦВК від 3 квітня 1922 р.), що проіснував до 1924 року.)²²;

• у 1922–1923 роках діяв так званий трудгужподаток на трудову і гужову повинність, який з часів воєнного комунізму було переведено на грошовий рівень²³. Постановою ВУЦВК від 30 серпня 1922 року запроваджено “грошовий подвірний податок поза міськими селищами для задоволення місцевих потреб”²⁴. У 1924 році замісць трудгужподатку встановлюється єдиний сільгоспподаток. Проте незважаючи на те, що грошові податки було збільшено, надходження від них у 1922–1923 роках, як зазначали офіційні “Вісти” (3 березня 1923 р.) “становили незначну частину, всього 21/2% суми натуральних податків, а разом з подвірним, фактично ще незібраним, всього 9%”²⁵.
_______________________
21. Вісти ВЦВК Рад робочих, селянських та червоноармійських депутатів (Харків). – 1921. – 8 жовтня.
22. Там само. – 1922. – 8 червня.
23. Нормативно-правовою базою для цього послужила низка законодавчих актів: 30 серпня 1922 р. ВУЦВК видав Декрет про лад одбутку трудгужподатку й заміни іншими видами обкладаннями; 19 вересня 1922 р. вийшла Постанова РНК про строки стягання грошової заміни трудгужподатку з 19.ІХ.1922 р.; з 25 листопада 1922 р. Постановою ВУЦВК було замінено трудгужподаток для міського населення; 5 грудня 1922 р. РНК видала Постанову про заміну трудгужподатку грошовим оподаткуванням; 7 березня 1923 р. світ побачила Постанова ВУЦВК про передачу трудгужподатку з під заряду уповнаркомпраці до уповнаркомфіну.
24. Вісти ВЦВК Рад робочих, селянських та червоноармійських депутатів (Харків). – 1922. – 29 вересня.
25. Там само. – 1923. – 3 березня.

Ще меншими, але такими, що мали більш тривкий характер, були:

• рентний податок, надходження від якого були незначними і, відповідно, не відігравали істотної ролі в бюджеті країни. 1927 року його було передано в юрисдикцію органів міського самоврядування²⁶.

• податок зі спадщини й даровизни (який було запроваджено в РСФРР з 1 січня 1923 р., а в УСРР – з 1 лютого 1923 р. згідно Постанови ВУЦВК про спадщинний податок від 14 березня 1923 року²⁷), що гальмував можливість нагромадження капіталів у приватних руках.

• податок на надприбуток був останнім податком, запровадженим у добу НЕПу. Його було встановлено 1927 року і скасовано лише в 1934 році²⁸. За ним, приватні дістали змогу отримувати досить значні зиски, користуючись здебільшого дефіцитом товарообміну між виробами міста й села за рахунок “накрутки” цін тощо.

Більше половини прибутків до бюджету СРСР (до реформи 1930 р.) давала досить широка і розгалужена система посередніх податків. Радянські функціонери вважали таке зростання долі посередніх податків в надходженнях до держскарбниці “за певний мінус своєї бюджетної політики, бо посередні податки не враховують в такій мірі платнику здатність населення, як податки безпосередні”²⁹.

Посередні податки запроваджувалися здебільшого у вигляді акцизів. Установлюючи акцизну систему на початку НЕПу, радянська влада практично повністю перейняла її структуру в царської Росії. Їх було запроваджено з 1922 року (Постанови ВУЦВК і РНК УСРР від 5 квітня, 15 травня, 7 червня, 30 серпня, 25 жовтня, 15 листопада та 10 грудня 1922 р.³⁰) з відмінностями лише у тому, що 1925 року було відновлено продаж “хлібного вина” (40° горілки), а в 1928 році скасовано акциз на сіль.
_______________________
26. Мальцман Б.С. Все налоги. Законы, инструкции и циркуляры по всем обще-государственным и местным налогам, сборам и пошлинам (по 31 октября 1929 г.) / Б.С.Мальцман. – М.: Государственное финансовое издательство СССР, 1930. – С.207.
27. Вісти ВЦВК Рад робочих, селянських та червоноармійських депутатів (Харків). – 1923. – 28 березня.
28. Советские Законы. – 1927. – №25. – Арт.273.
29. Основы финансовой системы Союза ССР. – М.: Госфиниздат, 1930. – С.120.
30. Вісти ВЦВК Рад робочих, селянських та червоноармійських депутатів (Харків). – 1922. – 21 грудня.

Найвагоміше значення мав акциз з трунків – вина, спирту, пива. Тривалий час більшовицька влада дотримувалася прогибіційної системи, яку свого часу (1914 р.) запровадив царський уряд. Проте абсолютна заборона на продаж і виготовлення спиртних напоїв призвела до небаченого розмаху підпільного винокуріння (самогоноваріння), спекуляції і витрат на цю справу зерна. Подолати ці явища силовими методами виявилося не під силу навіть такій тоталітарній системі, як більшовицька. З огляду на це Постановою ВУЦВК про акциз з коньяку та горілчаних виробів від 3 січня 1923 року було дозволено виробництво й продаж легких наливок, пива та вина³¹. Проте Законом від 28 серпня 1925 року в СРСР було оголошено спиртову монополію. Згідно з ним державним, кооперативним і приватним ґуральням дозволялося виробляти сировий спирт, але готовий продукт мав передаватися правлінню державної спиртової монополії – Центроспирту. Заготівля “хлібного вина” (40° горілки) стала суто державним правом, а торгівля ним могла провадитися як через державні, так і через кооперативні та приватні підприємства. У 1928 році (Постановою ЦВК та РНК СРСР від 12 грудня 1928 р.) акциз зі спирту був таким:

• на горілку (основний) – 30 коп. зі ступня та додатковий – 6 руб. 60 коп. з відра;

• на горілку найвищого ґатунку: основний – 30 коп. зі ступня, додатковий – 10 руб. з відра;

• на горілчані вироби – відповідно 30 коп. і 14 руб.;

• на виноградну горілку – 23 коп. зі ступня і 2 руб. з відра³².

Подібним до царського був і акциз з цукру, ставки якого (на 1928 рік) однак було підвищено до 24 руб. 40 коп. зі 100 кілограмів³³. Стягувався він централізовано, тобто вираховувався з окремих цукроварень, а виплачувався Цукротрестом, центр якого знаходився у Москві. Втім за НЕПу в Україні, де переважно була сконцентрована цукрова промисловість, цей акциз не давав значних доходів до скарбниці через її занепад під час революційних подій і воєнного комунізму.
_______________________
31. Там само. – 1923. – 5 січня.
32. Там само.
33. Советские Законы. – 1928. – №28. – Арт.252.

Окрему структуру мав акциз з тютюнових виробів, у початковій формі запроваджений ще Постановою РНК від 5 жовтня 1921 року³⁴. Вирощувати тютюн дозволялося усім, проте весь врожай процуденти тютюну мали збуватися винятково власникам складів і фабрикантам. Податок же сплачували ті заклади, які його переробляли і продавали готові вироби. Ставки податку залежали від якості продукції виробу і змінювалися від 2 руб 30 коп. до 7 руб. 60 коп. за кілограм. Сигари і цигарки також оподатковувалися залежно від їх якості – від 1 руб. 40 коп. до 55 руб. з тисячі. З махорки податок становив 32 коп. з кілограму, а з махор очних цигарок – 80 коп. з тисячі. Подібним чином стягувався й акциз з цигаркових гільз та паперу³⁵.

Крім того, було запроваджено також акцизи з чаю, нафтових продуктів, сірників, галош, свічок, які за часів НЕПу не відігравали будь-якої помітної ролі як в УСРР, та і в бюджеті Союзу РСР.

Новизною у податковій системі СРСР за НЕПу був акциз з текстильних виробів, а саме: з прядива лляного, конопляного, джутового, бавовняного та з готових шовкових і напівшовкових виробів. Оподаткуванню проте підлягали лише вироби фабричних закладів, і податок стягувався у вазі залежно від ґатунку волокна й номера прядива за ставкою, яка змінювалася від 2,3% до 10,5% роздрібної ціни³⁶.

Вказані акцизи дали бюджетові, скажімо 1927/1928 рр., такі суми³⁷:

У 1930 році внаслідок податкової реформи вищезазначені акцизи було скасовано і замінено податком з обороту. Взагалі ж роля акцизних надходжень мала в часи НЕПу тенденцію до зростання. Так, якщо у 1922/1923 бюджетний рік вони склали 103,0 млн. руб., то в 1927/1928 бюджетному році – 1 млрд. 482,6 млн. рублів³⁸.

До реформи 1930 року в СРСР існували й одноманітного роду оплати, найважливішою з яких був гербовий збір. Гербовий збір, запроваджений Статутом про державний гербовий збір (Постанова ВУЦВК від 5 квітня 1922 р.³⁹), був двох видів: простий та пропорційний і охоплював надзвичайно багато сторін господарського життя країни.

Проста оплата визначалася в твердих ставках за чотирма розрядами:

І розряд – 1,65 руб. з документа.

ІІ розряд – 1,00 руб.      “

ІІІ розряд – 0,15 руб.      “

IV розряд – 0,06 руб.       “

Розряд гербової оплати залежав від характеру документа.

За І-м розрядом оплачувалися: а) договори громадян з урядовими установами або між собою на невизначену суму; б) різного роду поручительства; в) документи щодо права на спадщину.

За ІІ-м розрядом: а) прохання та заяви до урядових установ і відпо-віді на них; б) довіреності, засвідчені в урядових установах.

За ІІІ-м розрядом: а) хатні довіреності й доручення; б) набірні книжки на крам із роздрібних крамниць; в) свідоцтва на право перевозити речі, що оподатковуються акцизом.

За IV-м розрядом: а) розписки та квитанції, що їх видавалися про виконання угод; б) дублікати залізничних накладних.

Пропорційна гербова оплата стягувалася з документів, що носили характер матеріальної угоди між сторонами на визначену суму, і визначалася в певному відсотковому відношенні до цієї суми. Вона мала три розряди, а кожний розряд – звичайну й збільшену ставку.

Документами, що оплачувалися пропорційною гербовою оплатою, були:

• Угоди про перехід різного роду майна; ці угоди сплачувалися звичайною (першого розряду) оплатою; якщо ж перехід майна містив у собі передачу будівель, торговельних чи промислових підприємств, або у випадках заснування торговельних товариств, бралося збільшену оплату першого розряду; у видадку ж, коли угода мала меліораційну мету (наприклад торкалася аренди землі, щоб поліпшити її якість), поновлення зруйнованої будівлі тощо, то бралося знижену оплату.

• Боргові угоди підлягали оплаті другого розряду: звичайній оплаті – векселі, позичкові листи, боргові розписки; збільшеній – всі інші боргові документи.

• Оплату третього розряду зазвичай стягувалося з закладних (запродажних), з договорів на перевіз (коли одна з сторін – урядова установа), з договорів про купівлю та продаж з метою подальшого збуту або переробки (якщо ці договори складалося на біржі), з асекураційних угод.

• Збільшена оплата другого розряду збиралася з закладних, запродажних (в тому випадку, якщо вони відносилися до запродажу будівель чи торговельно-промислових підприємств), перевізочних договорів між приватними особами, договорів про перепродаж (якщо ці договори складалися не на біржах) тощо⁴⁰.
_______________________
40. Гловінський Є. Фінанси У.С.С.Р. / Є.Гловінський. – Варшава: Український науковий інститут, 1938. – С.50–51.

Як видно з вищенаведеного, гербова оплата обіймала досить поважний спектр господарчо-побутового життя громадян. Широкий обсяг гербового збору фактично робив його не сплатою за послуги, які засвідчує держава третій особі (як то звичайно є чи має бути), а доводив його характер до рівня оподаткування обороту цінностей. Окремий же податок на оборот цінностей було запроваджено лише 14 вересня 1927 року, однак проіснував він тільки до 1928 року й був скасований через запровадження нового Статуту про промисловий податок.

Крім гербового збору, стягувалися також судові оплати, канцелярські, збори за різного роду посвідчення, довідки, папери, які видавалися приватним особам і організаціям за нотаріальні послуги, тощо. Існували ще й такі оплати: мисливська, за землевпорядні роботи, консульські, пробірні, цензурні, паспортні, за реєстрацію акційних товариств, за навчання у шкільних закладах.

У 1930 році було реформовано й систему оплат шляхом заміни їхнього різноманіття на єдину державну оплату.

Наведений нарис податкової системи СРСР (а отже й УСРР) за часів НЕПу засвідчує, що в цей період більшовицьке керівництво змушене було відмовитися від політики експериментування, якої раніш не знала світова фінансова практика. Податкова політика радянського уряду у своєму загалові пішла випробуваним шляхом, спираючись в основі своїй на досвід Російської імперії, але у її менш досконалому вигляді. Відмінно нових рис набуло лише оподаткування сільського господарства. Разом з тим слід зауважити, що відмінними від звичайних за тих часів у Європі були взаємостосунки держави з великою промисловістю та банковими закладами з огляду на командні методи економічного ладу СРСР. Крім того, цим командним методом радянська влада спрямувала державну податкову політику на нівелювання прибутків населення, на гальмування приватно-господарчого напряму розвитку економіки і, відповідно, соціальної політики більшовизму, на запобігання можливості накопичення прибутків і власності та нищення приватного капіталу як такого.

Проте НЕП, як перехідний етап, все ж дав новоствореній державі (СРСР) шанс відновлення капіталістичних (чи приватновласницьких) відносин і покращання економіки країни. У цьому випадку більшовицькій партії довелося б відмовитися від втручання в економіку і соціально-господарських експериментів, що, безумовно, призвело б її до політичного самогубства.

НЕП сприяв піднесенню економіки країни і як тільки вона стабілізувалася, а продукція більшості галузей народного господарства досягла довоєнного (тобто до Першої світової війни) рівня, влада знову повернулася на попередній шлях кардинальних економічних і соціальних експериментів. Такий поворот призвів і до крутої зміни соціально-економічної структури СРСР, а відповідно до нового курсу партії слід було й змінити і фінансову політику держави, одним з виявів якої мала стати подальша податкова реформа 1930 року. Набирала обертів кривава доба сталінізму...